Спецпроект

Демографія Голодомору: у Києві пройшли наукові дебати

Оцінка демографічних втрат України внаслідок Голодомору є сферою науки чи ідеології? Як осмислення минулого може допомогти визначенню майбуття? Наскільки правдива українська демографічна статистика 1920–1930-х років? Що Україні варто зробити для визнання світом Голодомору геноцидом?

Про ці та інші питання публічно дискутували українські та іноземні науковці в Інституті демографії НАН України 13 вересня 2018 року, повідомляє УІНП.

 Фото: УІНП

Дебати складалися із двох частин. Перша частина, участь у якій взяли американський демограф і соціолог Олег Воловина, співробітники Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України Олександр Гладун і Наталія Левчук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України Геннадій Єфіменко, заступник начальника Харківського бюро судово-медичної експертизи Андрій Кісь та професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Сергійчук та ін., була присвячена безпосередньо темі демографічних втрат унаслідок Голодомору.

 Фото: УІНП

"У нас головні розбіжності в оцінках пов’язані не з методологією, а з інформацією, яку ми використовуємо. Тому я хочу запропонувати створити робочу комісію, до складу якої увійдуть ті науковці, які займаються проблемами демографічного аспекту Голодомору", - підсумувала результати першої частини наукових дебатів очільниця Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова.

 Фото: УІНП

Дискутантами другої частини дебатів, присвяченої висвітленню Голодомору у контексті міжнародного права та обізнаності західної спільноти про українську трагедію ХХ століття, виступили професор Гарвардського університету Сергій Плохій, Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, правозахисник Євген Захаров та історики Карл Беркгоф (Нідерланди), Роман Сербин та Богдан Клід (Канада), завідувач відділу історії України 20-30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НAН України Станіслав Кульчицький, директорка Українського науково-освітнього центру вивчення Голодомору (HREC in Ukraine) Людмила Гриневич та ін.

Дослідник Сергій Плохій зауважив: "Голодомор є унікальним епізодом в українській історії з тієї точки зору, що тут міждисциплінарна співпраця, дискусії відбуваються більш ніж з будь-якої іншої ділянки будь-якого періоду української історії.

Голодомор є також унікальним і з тієї точки зору, що ні один інший аспект української історії не є настільки залученим в світові дискусії та історіографію".

 Сергій Плохій

Фото: УІНП

Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович зазначив: "Рівень знань українців про Голодомор протягом 90-х-2000-х років суттєво зріс. Більше того – за даними 2015 року 80% українців вважають Голодомор геноцидом.

Це дає підстави говорити про те, що тему Голодомору можна вважати одним із найкращих зразків певного суспільного консенсусу щодо подій минулого в історії України. Це та подія, яка трактується практично однозначно всіма українцями. Вважаю, що це стало можливим завдяки об’єднанню зусиль громадськості, діаспори, науковців та політиків".

Володимир В'ятрович

Фото: УІНП

 

Зазначимо, що цього року Україна і світ вшановуватимуть пам'ять жертв Голодомору 24 листопада 2018 року.

Захід було організовано Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, Інститутом історії України НАН України, Українським науково-дослідним та освітнім центром вивчення Голодомору (HREC in Ukraine), за сприяння Українського інституту національної пам’яті, Науково-освітнього консорціуму з вивчення Голодомору (HREC) при Канадському інституті українських студій, Українського наукового інституту Гарвардського університету.

Нагадуємо, що минулого тижня у Меморіалі Голодомору відкрили виставку "Голодомор-геноцид мовою чисел".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.