Біля Софії Київської археологи виявили язичницьке поховання. ФОТО

Археологи, які проводять розкопки біля стін Софійського собору, виявили: монети, кераміку і навіть поховання старіше за сам собор.

Про це повідомляє видання "Гал-Інфо" з посиланням на "Сегодня".

 Фото: Григорій Салай

Археологи копають з липня. Знаходиться розкоп в 25 метрах від собору. Його площа становить 20 "квадратів". Дослідження тут стартували на початку липня на місці провалу, який стався в квітні цього року.

У нацзаповіднику "Софія Київська" тоді припустили, що просісти земля могла над стародавнім підземеллям XVII-XVIII ст., яке використовувалося як монастирський погріб.

"Нам вдалося заглибитися майже на три метри. Коли почали копати, виявилося, що тут два провали: один, вужчий, який стався цієї весни, і другий, ширшкий, що утворився в 2000 році. На останньому ми і зосередилися.

Щоб дійти до льохів, потрібно спуститися ще метра на два. Що нас чекає внизу – важко сказати. Наше завдання – відкрити його, визначити стан і по можливості зробити тимчасове зміцнення аварійних ділянок, щоб більше не ставалися провали", – розповідає археолог Тимур Бобровський.

  Фото: Григорій Салай

Згідно з однією з гіпотез, льохи виникли на місці більш ранніх підземних ходів часів Київської Русі. "Ходили навіть легенди, що в цих підземеллях захована бібліотека Ярослава Мудрого, але це навряд чи. Справа вся в тому, що, копаючи льохи в XVII столітті, бібліотеку, якби вона там була, вже виявили б", – говорить Бобровський.

За два місяці розкопок археологам вдалося знайти залишки стін великого дерев'яного будинку (друга половина XVII – початок XVIII ст.), який міг бути чернечою келією, шість монет (п'ять польських XVII ст.,шеляги та півтораки, і одну XIX в. – Російської імперії ), заготовку свинцевої печатки і одну печатку із зображенням святого Георгія і хреста (приблизно XI-XII ст.).

Печатка, можливо, належала одному з церковних ієрархів Софійського собору. Також були розкопані залишки дерев'яної огорожі приблизно XI-XII ст., кераміка XI-XVIII ст.

  Фото: Григорій Салай

Одну з унікальних знахідок археологи дбайливо ховають під клейонкою – це стародавнє поховання.

"Залишилися тільки кістки ніг. Верхня частина тулуба і череп – в провалі. Це поховання цікаве тим, що, найімовірніше, було зроблено ще до побудови Софійського собору, приблизно в Х столітті, коли на цьому місці існував могильник. Ми можемо припускати, що це язичницьке поховання", – говорить Бобровський.

  Фото: Григорій Салай

Також в похованні була знайдена бронзова шпилька. За словами археолога, такими користувалися жінки-ткалі: "Цілком можливо, що це жіночі останки. Пізніше ми передамо кістки антропологам, які визначать стать і вік. Цілком можливо, що під час розкопок ми знайдемо інші деталі вбрання: персні, браслети, сережки".

  Фото: Григорій Салай

Триватимуть розкопки ще близько двох місяців. Всі знайдені артефакти археологи передадуть до фондів нацзаповідника. "Сподіваємося, буде зроблена окрема експозиція, присвячена археології собору і садиби. Що ж стосується знайдених останків, то після дослідження ми поховаємо їх на цій же території", – говорить Бобровський.

Нагадуємо, що в липні на території Києво-Печерської Лаври відкопали стіну часів Київської Русі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.