Меморіал концтабору Дахау шукає родичів військовополонених з України

Музей-меморіал колишнього нацистського концтабору Дахау розшукує родичів радянських військовополонених, розстріляних у 1941—1942 роках. Серед них є 97 українців. Співробітники меморіалу мають надію, що їм вдасться вийти на нащадків воїнів, що були страчені тоталітарним режимом.

Про це написала історик Ольга Скороход у колонці для ЦЕНЗОР.net.

Невелику експозицію і меморіал пам’яті жертв розстрілів на місці колишнього "полігону СС Хеберсхаузен" співробітники Музею-меморіалу "Концтабір Дахау" відкрили у 2014 році. 22 червня 2019 року музей-меморіал "Концтабір Дахау" планує відкрити нову частину виставки про "полігон СС Хеберсхаузен" і доповнити меморіальні плити новими іменами жертв розстрілів.

 Експозиція, присвячена радянським військовополоненим, на місці розстрілів на полігоні Хеберсхаузен. Фото: de.wikipedia.org

Полігон Хеберсхаузен було споруджено в 1937—1938 роках за два км від основного табору концтабору Дахау. Як повідомляють фахівці, тут службовці СС, які охороняли табір, проводили тренування зі стрільби.

У 1941—1942 років живими мішенями для есесівців стали радянські військовополонені, яких сюди цілеспрямовано провозили страчувати. Це були офіцери Червоної армії — євреї, політичні комісари, представники інтелігенції, яких айнзацкоманди "відсортували" в таборах для радянських військовополонених військових округів Мюнхена, Нюрнберга, Штутгарта, Вісбадена та Зальцбурга згідно з расовими та ідеологічними критеріями.

 Зразок облікової картки військовополоненого Михайла Великодського. Центральний архів Міністерства оборони РФ
Зразок облікової картки військовополоненого Михайла Великодського, зворот 

Загалом на полігоні Хеберсхаузен було розстріляно близько 4000 радянських військовополонених. Співробітники музею-меморіалу за різними документами встановили прізвища і короткі відомості на 816 осіб. Із цього списку вони відібрали біля сотні прізвищ офіцерів, які були родом з України.

Усі полонені офіцери, що зазначені у списку, проходили у радянських документах як ті, які пропали безвісти. Тепер з’явилася можливість рідним дізнатися, де вони загинули і відвідати їх могилу.

Варто зазначити, що німецькі науковці самостійно переклали прізвища жертв розстрілів з латиниці на кирилицю. Тому з метою зменшення кількості можливих спотворень і різночитань українські пошуковці подають список російською — у такому вигляді, як отримали. Крім того, можуть бути неточності у назвах населених пунктів. Всі дані подані на момент 1941 рік, коли брали на обік полонених червоноармійців і заповнювалися анкети.

Переглянути Список полонених з України, розстріляних у 1941-1942 роках у концтаборі Дахау

За більш детальною інформацією звертайтеся до наукової співробітниці Інституту історії України НАНУ, Тетяни Пастушенко tetiana_p@ukr.net.

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.