Відновлене погруддя Миколі Міхновському відкрили на Байковому цвинтарі. ФОТО

8 вересня на Байковому кладовищі в Києві відновили кенотаф ідеологу українського націоналізму Миколі Міхновському.

Про це написав один з організаторів події президент історичного клубу "Холодний Яр" Роман Коваль у "Фейсбуці". Відновлювали погруддя авторства Дмитра Бур’яна за кошти жертводавців. Зокрема, 20 тис. грн дав член клубу Валерій Мартишко, 2600 грн — депутат Київської облради Євген Чубук, 2000 грн — поет Юрій Руф.

Відкрили пам’ятник Міхновському голова оргкомітету Юрій Левченко, Роман Коваль, заступник голови партії "Національний корпус" Микола Крук та Валентин Волочнюк, сільський голова с. Турівки (нині Згурівський район Київської обл.), де народився національний мислитель.

 Фото: FB Романа Коваля

Валентин Волочнюк із дружиною Тетяною висипали на символічну могилу землю з дворища родини Міхновських у Турівці.

Почесну варту несли пластуни куреня ім. Миколи Міхновського і куреня ім. Дмитра Донцова та активісти "Правого сектора".

Кобзар Тарас Силенко виконав пісню "Роковини" на слова отамана Ананія Волинця та пісню "Піхотинець" на слова Олега Ольжича, а 8-річний Назар Рибальченко прочитав "Б’ють пороги" Тараса Шевченка.

 Фото: FB Романа Коваля

Оскільки історичний клуб "Холодний Яр" зібрав грошей більше, ніж було потрібно для відновлення кенотафа, частину коштів, що залишилася, передали на побудову пам'ятника полковнику Армії УНР Петрові Болбочану.

ДОВІДКА:

Микола Міхновський (1873—1924) — український політичний діяч, адвокат, ідеолог українського націоналізму. Член Браства тарасівців (1892—1893), засновник Української народної партії (1902), один із керівників Української партії хліборобів-демократів (1917—1919). Закінчив Київський університет ім. Св. Володимира (1895), здобув славу як адвокат у Києві та Харкові.

Під час Української революції 1917—1921 років Міхновський займався українізацією Російської імператорської армії, очолив Український військовий клуб ім. гетьмана Павла Полуботка, став членом Українського генерального військового комітету.

Найвідоміший твір Міхновського — памфлет "Самостійна Україна", який став маніфестом українського націоналізму. Загинув за загадкових обставин у Києві. Кенотаф на символічній могилі на Байковому цвинтарі було встановлено 2008 року, проте 2016-го його зруйнували невідомі. 

----------

Читайте також:

Україна терористична: "Оборона України" та Микола Міхновський

"Україна для українців" Миколи Міхновського

"Міхновський повертав Донбас до української ідеї"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.