Керівник УПЦ МП підписував прохання про автокефалію в 1992 році. ДОКУМЕНТ

Теперішній предстоятель Української православної церкви Московського патріархату Онуфрій підписував прохання до Московського патріарха про автокефалію. Документ із його підписом знайшла у своїх аріхвах Українська православна церква Київського патріархату.

Відповідний документ під назвою "Звернення єпископату Української православної церкви до Святійшого Патріарха Московського і всія Русі Алексія ІІ, Священного Синоду та всіх єпископів Російської православної церкви" опублікував на своїй сторінці у "Фейсбуці" керівник інформаційного управління УПЦ КП Євстратій (Зоря).



Звернення датується січнем 1992 року. Метою документа було прохання про "якнайскоріше позитивне вирішення питання про повну канонічну самостійність Української православної церкви". Його підписали 23 ієрархи української церкви, у тому числі нинішній предстоятель УПЦ МП і член Священного Синоду РПЦ митрополит Онуфрій. Тоді він був єпископом Чернівецьким і Буковинським.

 
 
 
 Синіми рисками підкреслено підписи архієреїв, які зараз перебувають на кафедрах Московського патріархату в Україні, червоною рискою - підпис митрополита Онуфрія.
 

Нагадаємо, Московський патріархат стверджував, що митрополит Онуфрій не підписував прохання про автокефалію Української православної церкви 1992 року.

Як повідомлялося, намісник самопроголошеного Десятинного монастиря Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ Московського патріархату архімандрит Гедеон погрожував  генеральному директору Нацоінального музею історії України Тетяні Сосновській прокляттям до сьомого покоління.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.