АНОНС: Лекція "Микола Битинський - геральдмейстер Української Революції 1917—1921 років"

До 125-ліття від дня народження Миколи Битинського в Музеї Української революції 1917—1921 років поговорять про значення його постаті на тлі геральдичних і векселоголічних здобутків Української революції 1917—1921 років.

Микола Битинський встиг повоювати в Армії УНР, по тому брав участь в боях під Замостям 1920 року, перебував у таборах інтернованих, жив у Празі, займався питаннями української геральдики, вексилології, уніформістики, редагував кілька часописів, писав вірші (як більшість українців), оформлював різноманітні видання, проектував нагороди, прапори, печатки, герби, надгробки, малював ікони, випускав листівки і т. п.

 


У 1930-х роках Битинський кілька років працював над таблицями українських військових одностроїв, укладав проекти великого, середнього, малого герба України. Він був одним із засновників Родовідної установи. По смерті директора Українського військово-історичного музею Михайла Садовського, очолив цю установу.

З біографією ювілянта ознайомить директор Музею Укранської революці 1917-1921 років Олександр Кучерук, а заступник головного редактора видавництва "Родовід" Богдан Завітій окреслить значення постаті Миколи Битинського на тлі геральдичних і векселоголічних здобутків Української революції 1917—1921 років.


11 вересня, вівторок, 16.00 

Місце: Музей Укранської революції 1917-1921 років (Київ, вул. Володимирська, 57).

Вхід вільний.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.