Спецпроект

АНОНС: Наукові дебати про Голодомор: демографія і пам’ять

Чи оцінка демографічних втрат України внаслідок Голодомору є сферою науки чи ідеології? Як осмислення минулого може допомогти визначенню майбуття? Наскільки правдива українська демографічна статистика 1920–1930-х років? Чи реальні цифри втрат Голодомору в 7 мільйонів? Що Україні слід зробити для визнання світом Голодомору геноцидом? Про ці питання дебатуватимуть науковці публічно 13 вересня.

Попри те, що подіям та наслідкам сталінської політики творення голоду присвячено значну кількість наукових досліджень та публікацій, результати багатолітніх академічних дослідів – істориків, демографів, правників, економістів – усе ще залишаються практично невідомими та неусвідомленими широким загалом.

На цьому тлі певні, особливо чутливі для громадськості питання, раз у раз опиняються в епіцентрі різноманітних інформаційних кампаній та подекуди використовуються окремими політичними силами для досягнення власних інтересів.

 



Шануючи пам’ять мільйонів загиблих і тих, хто боровся і вижив в умовах сталінського Голодомору, Інститут історії України НАН України, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору та партнери анонсують проведення публічних наукових дебатів для обговорення двох важливих тем:

– Оцінка демографічних втрат України внаслідок Голодомору: сфера науки чи ідеології?
– Як осмислення минулого може допомогти визначенню майбуття?

На дебати за першою темою виносяться питання:
– Визначення демографічних втрат як наукова проблема.
– Рівень правдивості української демографічної статистики 1920–1930-х років.
– Дефініція демографічних втрат та методи їх обчислення.
– Достовірність демографічних прогнозів 1920–1930 років і можливість їх використання при визначенні втрат.
– Втрати внаслідок Голодомору у 7 мільйонів і більше: чи реальні ці цифри?

На дебати за другою темою виносяться питання:
– Голодомор у оцінках Рафаїла Лемкіна та у контексті міжнародного права. Що Україні слід зробити для визнання світом Голодомору геноцидом?
– Наскільки добре сучасна західна спільнота обізнана про Голодомор? Роль публічних інтелектуалів в поширенні інформації про Україну та її минуле. Книга лауреатки Пулітцерівської премії Енн Епплбом "Червоний голод: війна Сталіна проти України", 2017.
– Чи потребує змін культура пам’яті про голод-геноцид в Україні: Pro et Contra.

13 вересня, четвер, 13.00–20.00

Місце: Інститут демографії НАН України, 11 поверх, актова зала (Київ, бул. Тараса Шевченка, 60).

Організатори:  Інститут історії України НАН України, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору (HREC in Ukraine), за сприяння Українського інституту національної пам’яті, Науково-освітнього консорціуму з вивчення Голодомору (HREC) при Канадському інституті українських студій, Українського наукового інституту Гарвардського університету

Вхід вільний.

З додатковими питаннями звертайтеся на електронну пошту: demography@idss.org.ua
та за телефоном +38 067 329 2889

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.