У Національному військово-історичному музеї відкрили фотовиставку про литовських партизанів. ФОТО

30 світлин, зроблених литовськими фотографами-повстанцями Антоніусом Жигасом-"Аптікоріусом" та Кажусом Юкневічюсом протягом другої половини 1940-х – поч. 1950-х років, експонуються у Національному військово-історичному музеї України з 28 серпня.

Про це "Історичній правді" повідомили в НВІМУ.

Фотовиставка "Партизани з околиць міста Паневежис: 1945-1953 (Литва)", яка вперше відкрилась у 1991 році, свого часу спричинила неабияке зацікавлення у балтійській країні.

Майже 30 років потому унікальні світлини, які робили самі повстанці і десятиліттями переховувались у негативах, привіз в Україну куратор виставки, фотограф Станіславос Богданавічус (Литва).

 Станіславос Богданавічус. Усі фото: Національний військово-історичний музей України
 Станіславас Богданавічук (Литва, в центрі) та Андрій Чекановський (Національна спілка фотохудожників України, праворуч)

Саме до нього ці унікальні матеріали потрапили у 1988 році, з тих пір він займається просуванням і популяризацією теми литовського антирадянського руху після Другої cвітової війни.

Більшість вояків повстанських загонів на цих фотографіях на сьогодні ідентифіковані. Для відвідувачів буде цікавим познайомитись зі сценами повсякденного життя повстанців, їхнім зовнішнім виглядом та озброєнням.

 

Проект реалізується за підтримки Художньої галереї та Ради міста м. Паневежис (Литва) та Національнї спілки фотохудожників України. Виставка триватиме до 30 вересня.

Читайте також:

У Києві відкрили виставку до 100-річчя Державного герба України

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.