Спецпроект

Люблінський ІНП: Напад на Сагринь мав на меті не допустити "поширення антипольської акції УПА"

Напад польських партизанів 10 березня 1944 року на українське с. Сагринь був "відплатною акцією", спрямованою на розгром українських збройних формувань і на порятунок поляків.

Так вважає Люблінська філія Інституту національної пам’яті Польської Республіки (ІНП) в інформаційному повідомленні, опублікованому на сайті установи.

Люблінський ІНП стверджує, що напад на Сагринь був зумовлений загрозою поширення антипольських акцій УПА з Волині й Галичини на Люблінщину та напливом десятків тисяч польських біженців з волинських і галицьких земель. Безпосередньою метою загонів Армії Крайової та Батальйонів хлопських були збройні формування з українців, які розташовувалися в селі.

Бійці Армії Крайової під час знищення українського села Сагринь 10 березня 1944 року 

"Згідно з дослідженнями М. Зайончковського, в Сагрині 10 березня 1944 р. перебувало на з українського боку 60-80 озброєних осіб: члени української самооборони (УНС), залога посту української допоміжної поліції на німецькій службі, підвідділ Холмського легіону самооборони та українські солдати СС (моливо, це були дезертири)", — ідеться в повідомленні.

Більшість жертв нападу склали цивільні українці тому, що члени АК і БХ підпалювали будівлі та закидували їх гранатами, а тих, хто намагався рятуватися, розстрілювали.

Сагринські будинки палають

Такі методи ведення бойових дій ІНП називає "вимушеним шляхом стримування загрози перенесення сценарію антипольської акції УПА на Люблінщину". За твердженням польських урядовців, "злочинні дії УПА поставили поляків перед потребою пошуку способі угамування убивств польського населення".

Зате, вважають вони, "Польська підпільна держава ніколи протягом своєї діяльності не ухвалювала рішення про розв’язання міжнаціональних суперечок за допомогою геноцидних дій".

ДОВІДКА:

У березні 1944 року загони Армії Крайової (АК) та Селянських батальйонів (Батальйони хлопскє – БХ) провели "відплатно-превентивну", як вони її називали, акцію проти українських сіл на Холмщині (нині Грубешівський повіт Люблінського воєводства Польщі) – так звану "грубешівську революцію". 

У селах Пригоріле, М’яке, Сагринь, Шиховичі, Теребінь, Стриженець, Турковичі та інших польські партизани вбили близько 1.500 українців, а самі села знищили.

У Сагрині в ніч із 9 на 10 березня загинуло, за різними даними, від шестисот до тисячі українців, 70% із них жінки й діти. 

Читайте також:

Контекст Сагрині. Польський злочин на тлі нацистських

 Факти, які не вписуються у польську версію Волинської трагедії

Промова голови Українського Товариства в Сагрині 8 липня

Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.