Дослідження ДНК вперше показало нащадка неандертальця і денисівської людини

Знайдений у російській печері фрагмент кістки, якому 50 тис. років, є першими відомими рештками дитини, яка народилася від неандертальської матері і денисівського чоловіка.

Довгу кістку, яка належала 13-літній дівчинці, знайшли у 2012 році в Денисовій печері в Алтайському краї Російської Федерації. Відповідне дослідження опублікував журнал Nature, пише CNN.

Неандертальці та денисівські люди (від назви печери Денисова, де 2008 року вперше знайшли їхні кістки), найближчі вимерлі родичі сучасної людини, належать до триби гомініні. Вони розділилися понад 390 тис. років тому. Але сепарація не означала, що вони не перетиналися взагалі.

Дослідники зуміли визначити молекулярну послідовність геному зразка Denisova 11, яка померла понад 50 тис. років тому. З’ясувалося, що вона була нащадком неандертальця і денисівця в першому поколінні з рівною часткою генів від обох.

 Краєвид на долину з вершини печери Денисова, де ведуться археологічні роботи

Уперше повністю визначити молекулярну послідовність ДНК неандертальців і денисівців удалося в 2010 році. Це й призвело до первісного відкриття, що вони схрещувалися з предками сучасних людей.

50 тис. років тому, коли сучасні люди мігрували з Африки, вони зустрілися з неандертальцями та денисівцями, і почалося змішування. Біля 40 тис. років тому люди цілком змінили неанертальців і денисівців. Перед тим неандертацьці та денисівці зустрічалися, попри те, що жили на протилежних кінцях Євразії: неандертальці на заході, а денисівці на сході.

Проте з’ясувати точно, де це сталося, та ступінь їх схрещування, поки складно. Учені говорять, що навіть коли між двома групами були зустрічі, неандертальці та денисівці могли залишатися генетично відмінними одне від одного завдяки обмеженості взаємодії.

Як повідомлялося, під час досліджень у Чернігові археологи відшукали монету XI сторіччя, що була викарбувана в Херсонесі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.