Національний музей імені Ханенків має нового гендиректора

27 серпня конкурсна комісія обрала нового генерального директора Національного музею мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків – Катерину Чуєву.

Про це пише LB.ua на підставі повідомлень із зали КМДА, в якій засідала комісія з вибору нового гендиректора музею.

Катерина Чуєва працює в Музеї Ханенків із 1998 року, де завідувала фондом Стародавнього світу, а згодом була заступником гененрального директора з науково-дослідної роботи.

Катерина Чуєва. Фото: НХМУ

Їй конкурувала Світлана Зоринець, яка раніше в музеї Ханенків не працювала. Зоринець займалася розвитком екскурсійної діяльності у Кєво-Печерській лаврі, а відтак влаштувалася керівником проектного відділу в будівельну компанію "АВС – архітектурний центр", що належить її синові.

Зараз ця компанія проектує розширення музею Ханенків і збереження нинішньої будівлі в належному стані.

Як повідомили представники конкурсної комісії, Світлана Зоринець написала заяву про е, що відкликає свою кандидатуру. Представники КМДА пред’явили документ комісії перед початком засідання і розгляду програми кандидата, який залишився.

Усього до складу комісії ввійшло дев’ять осіб: троє від колективу музею, троє – від КМДА, яка є керівним органом, і троє делегували громадські організації.

Нагадаємо, в Музеї гетьманства в Києві відкрилася виставка гравюр "Україна в очах європейців ХVІІ ст.".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.