У Києві презентували книгу про підняття синьо-жовтого прапора в 1990 році

В Укрінформі презентували книгу голови Київради у 1990-х роках Олександра Мосіюка «День прапора».

Про це йдеться на сайті інформаційного агенства.

Юрій Марченко, Максим Стріха, Олександр Мосіюк

 

У ній автор поділився спогадами по визначну дату в історії не лише Києва, а всієї України – підняття 24 липня 1990 року синьо-жовтого прапора біля будівлі Київської міської ради, а також про події, що відбувались у столиці напередодні здобуття Україною незалежності.

"На долю Київради тих часів випало випало дуже багато серйозних питань, і не тільки питань життя міста. Так сталося, що доводилося вирішувати і загальнодержавні питання, оскільки ми були не просто радою, ми були столичною радою.

У нас була особлива функція, і тому все, що відбувалося в столиці, мало загальнодержавне значення. Ви знаєте, що всі головні події, всі революції завжди відбуваються в столицях. І від того, як себе поводила Київрада, які вона ухвалювала рішення, залежало дуже багато подій загалом у державі", - зазначив Мосіюк.

 Юрій Марченко, Максим Стріха, Олександр Мосіюк

Як зазначив на презентації учасник тих подій – заступник міністра освіти та науки Максим Стріха, підняття прапора 24 липня 1990 року було подією не тільки київською, а загальнодержавного значення.

У книзі також описано спробу комуністичної влади влаштувати провокації під час військового параду на Хрещатику у листопаді 1990 року. Тоді рішенням Київради парад було перенесено на площу Перемоги, і він пройшов не в такому масштабі і без військової техніки.

"Це була дуже жорстока політична битва, і слава богу, що це була політична битва, а не переросла в громадянську – з кровопролиттям, від чого тоді буквально на волосині висів Київ.

Нам вдалося все-таки в умовах абсолютної деморалізації і деградації влади в державі ухвалити рішення, яке тоді певним людям в керівництві країни вдалося реалізувати", - сказав Мосіюк.

Як зазначив Максим Стріха, події тих часів ще не описані належним чином в історії Україні, але якби не підтримка Київради, то деякі події у Верховній Раді України, можливо, і не відбулися б.

Сам автор визнає, що його погляд і оцінка подій тих днів є суб'єктивними, але запевняє, що намагався максимально викладати факти. Приміром, рішення Київради і її президії, на які посилається автор, збереглися в архівах. Крім того, Мосіюк багато спілкувався з колегами по Київраді, іншими учасниками тих подій.

 

Тепер Мосіюк планує видати другу частину спогадів – про події 1991 року, коли було припинено діяльність Комуністичної партії в Києві – до речі, раніше, ніж це зробила Президія Верховної Ради України.

"У мене в кабінеті був штаб по припиненню діяльності Комуністичної партії. Депутати вирушили в усі стратегічні точки, щоб зупинити діяльність цього монстра, арештували будівлі партійних органів, вивісили на будівлях синьо-жовті прапори, навіть над будівлею ЦК.

Ми арештували банківські рахунки Компартії, гараж, відключили урядовий зв'язок. Це було 25 серпня, після проголошення Акта про незалежність", - розповів Мосіюк.

Він також наголосив, що влада Києва у 1990-х роках, власне, і розпочала процес декомунізації. Зокрема, рішенням Київради вулицю Кірова було перейменовано на вул. Грушевського, демонтовано монумент Леніна на тодішній площі Жовтневої революції, а її саму перейменовано на майдан Незалежності.

Попередньо вихід другої частини спогадів планується на першу половину 2019 року.

Читайте також:

Як над Київрадою "бандерівсько-петлюрівський" прапор підіймали

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.