На Тернопільщині виявлено масове поховання 1919-1920 років

Масове поховання виявлено біля пам’ятного знака воякам Армії Української Народної Республіки на околиці міста Ланівці Тернопільської області. Дослідники припускають, що могила з’явилася у 1919-1920 роках.

Людські останки виявили під час пошукових робіт, які проводить меморіально-пошукове підприємство "Доля" на замовлення Українського інституту національної пам’яті.

Знайдені останки. Фото: УІНП

 

За словами начальника відділу обліку та збереження місць пам’яті Українського інституту національної пам’яті Павла Подобєда, дослідники встановили, що пам’ятний знак воякам Армії УНР не був символічним, під цим пам’ятним знаком дійсно поховані люди.

"Після першого етапу пошукових робіт виявлено, що це поховальна яма, на дні якої лежать останки кількох десятків осіб, переважно молодих чоловіків, яких було страчено.

Станом на теперішній час ми не можемо стверджувати до якої армії належали загиблі, але можемо сказати, що поховання датується початком ХХ ст, ймовірно 1919-1920 роками.

Після другого етапу пошукових робіт, які ще потрібно провести, - ексгумації останків, пошуку супровідного матеріалу - можна буде говорити про приналежність похованих людей до певної армії", - розповів Павло Подобєд.

За свідченнями місцевих краєзнавців, пам’ятний знак, біля якого проводяться пошукові роботи, встановлений на братській могилі вояків Армії УНР.

Нагадуємо, що наприкінці липня на Тернопіллі знайшли поховання повстанців.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.