АНОНС: Нагороди командувача та шефа штабу УПА-Південь передадуть до НМІУ

17 серпня в Національному музеї історії України відбудеться церемонія урочистої передачі до музейної колекції – нагороди "Золотий хрест бойової заслуги" начальника штабу УПА-Південь Василя Процюка ("Кропиви") та "Золотого хреста заслуги" командувача УПА-Південь (19440) й останнього Головного командира УПА (1950-1954) Василя Кука.

Василь Процюк був одним із трьох вояків, нагороджених цією найвищою відзнакою УПА двічі. Нагороду музею передасть син упівця – Микола Процюк з донькою Іриною Жіраде. Нагороду Василя Кука передасть його син Юрій Кук.

На заході виступлять лідер гурту "Тінь Сонця" Сергій Василюк, та громадська діячка Наталя Осьмак, донька Президента Української головної визвольної ради Кирила Осьмака.

 

Василь Процюк ("Кропива") отримував "Золотий Хрест бойової заслуги 1 кляси" в 1945-му та 1952-му роках. Це найвища нагорода Української повстанської армії і Української головної визвольної ради, якою нагороджували як командирів, так і рядових стрільців УПА за особливі подвиги в бою.

Більшість нагороджень були посмертними. Ескіз зовнішнього вигляду ордену розробив відомий повстанський художник Ніл Хасевич.

Про свого батька Микола Процюк дізнався лише на п’ятдесятому році життя від його військового побратима, який розповів, що Василь Процюк у 1943–1944 рр. був начальником штабу групи УПА-Південь та загинув героїчною смертю, застрелившись разом зі своїм охоронцем у криївці, яку оточив підрозділ МГБ 13 червня 1944 року в с. Кордишів Шумського району Тернопільської обл.

З дитинства Микола Процюк пам’ятав лише те, як мати спалювала світлини, на яких був зображений батько, і забороняла дітям згадувати або розпитувати про нього. Це було дуже небезпечно, адже радянська влада активно шукала родини повстанців, щоб ув’язнити або депортувати з території України. Історія родини Миколи Процюка – це історія цілого покоління українців, які не знали, ким були їхні батьки.

Також під час заходу відбудеться презентація буклету "Борці за Українську Державу", присвяченого однойменній музейній виставці. Крім того, до виставки буде додано ще один експонат – рушник, вишитий матір'ю Василя Кука, який був з останнім Головнокомандувачем УПА, в часи його перебування у підпіллі. Крім того син Василя Кука передасть до музею нагороду "Золотий хрест заслуги" свого батька.

17 серпня, 12.00 

Місце: Національний музей історії України (Київ, вул. Володимирська, 2).

Вхід до музею на захід вільний.

Додаткова інформація та акредитація – за телефоном 093 835 16 96 (Леонід).

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.