In memoriam. ЛЕВКО ЛУК'ЯНЕНКО
Багаторічний політв’язень, дисидент, автор Акту проголошення незалежності України, колишній кандидат у президенти і народний депутат України Левко Лук’яненко помер 7 липня в лікарні в Києві після тривалої хвороби. Про це Радіо Свобода повідомила його дружина.
Левко Григорович Лук'яненко народився 24 серпня 1928 року у селі Хрипівка, Городнянського району, Чернігівської області.
Видатний діяч українського національного руху, один з організаторів Української робітничо-селянської спілки (УРСС), член-засновник УГГ, Голова УГС і УРП.
Виріс у родині селян, людей працелюбних, умілих. 1944 призвали до війська. Служив в Австрії, на Кавказі в містах Орджонікідзе, Нахічевань.
Після поїздки у відпустку додому в 1950 р., де побачив нужду, приниження, дійшов висновку, що треба боротися за незалежну Україну і цьому слід присвятити життя. Для досягнення цієї мети необхідно дійти до вершин влади в державі, а оскільки влада зосереджена в руках партії, то треба просуватися по партійній лінії. Необхідно здобути вищу освіту. 1951-1953 вступив у комсомол, у партію. 1953 поступив на юридичний факультет Московського університету. 1954 одружився. Вів активне громадське життя.
Левко Лук'яненко |
До 1956 зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив з 1957 орієнтуватися на підпільну боротьбу.
У вересні 1958 за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський районн Львівської області, де й поселився з дружиною.
Робота була пов’язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив, як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори.
Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити підпільную партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС).
У середині 1959 переїхав до Глинянського р-ну і, щоб мати більше вільного часу, з райкому перевівся в адвокатуру. Тут він знайшов однодумців І.Кандибу та А.Любовича.
7.11.60 у Львові відбулася перша, організаційна зустріч, на якій обговорили програму. Оскільки програма була дуже жорстка і гостра, вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися 22.01.61, доручили Л. скласти нову, м’якшу. Але 21.01.61 були заарештовані І.Кандиба, С.Вірун, В.Луцьків, А.Любович і Л., пізніше І.Кіпиш та І.Боровницький.
У травні 1961 Львівський обласний суд засудив Левка Лук’яненка до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР.
Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСС. Винуватили в тому, що він "з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму".
Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма роками позбавлення волі. Інші дістали терміни від 10 до 15 років позбавлення волі.
Кару відбував у Мордовії, з 1967 3 роки у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії.
1966-го у Мордовські табори прибувала нова ґенерація політв’язнів — шістдесятники. Вони ведуть боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в’язнів. Дані про цю боротьбу стають відомими світовій громадськості.
Левко Лук’яненко бере в цій боротьбі активну участь. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв’язнів переводять у Пермські табори. У 1974 за організацію страйку Чусовський районний суд засудив трьох ініціяторів, у тому числі Левка Лук’яненка, до тюремного ув’язнення у Владимирській тюрмі.
До кінця терміну залишалося менше двох років, то щоб легше було слідкувати за Лук’яненком на волі, КДБ разом з адміністрацією тюрми спрямував його на експертизу до психлікарні. Виписали з діагнозом "іпохондричний синдром" і визнали інвалідом 2 групи.
10.12.1975, у день прав людини, разом з іншими політв’язнями оголосив голодівку. Саме в цей день його вивезли в Чернігівськую тюрму, де утримували до закінчення терміну. Після звільнення взяли на рік під адміністративний нагляд.
Оселився в Чернігові. Улаштуватися на роботу за фахом не міг. Пішов електриком в обласну дитячу лікарню.
09.11.76, на пропозицію М.РУДЕНКА, увійшов до складу Української Гельсінкської групи (УГГ), підписує всі документи УГГ.
Учасники Української Гельсинської Групи |
Левко Лук’яненко пише звернення до Бєлградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміґрацію. Виступив на захист художника П.РУБАНА, написав статтю "Зупиніть кривосуддя!". Радіо "Свобода" передало його нарис "Рік свободи".
12.12.77 Л. заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, обголосив голодівку, відмовився давати покази, також відмовився від громадянства.
17-20 червня 1978 Л. засуджений Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 років позбавлення волі і 5 років заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
Карався в таборі особливо суворого режиму в селі Сосновка в Мордовії. Разом з іншими політв’язнями продовжує боротьбу, готує і передає на Захід інформацію. У лютому 1980 всіх в’язнів особливого режиму, в тому числі Левка Лук’яненка, переводять у спеціально збудовану тюрму в с. Кучино Пермської обл., за 200 м від 36-ї зони.
13.12.86 Левка Лук’яненка з Кучино перевозять у Пермську пересильну тюрму, а звідти в Чернігівську, де з ним понад місяць "працював" слідчий КДБ. Повернули в Кучино. 08.12.87 етапували на заслання с.Березівка Парабельського р-ну Томської обл.
У березні 1988 заочно обраний головою відновленої УГГ, яка 07.07 діє як Українська Гельсінкська Спілка (УГС).
23.04.88 запропонували виїхати за кордон, та він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії.
Указом ПВР від 30.11.88 помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 повертається в Україну.
У квітні 1990 на установчому з`їзді УГС обраний головою створеноъ на її базі Української республіканської партії.
У березні обраний депутатом ВР України, був членом комісії з питань законодавства і законности, заступником голови Народної Ради.
Левко Лук’яненко — автор Акту про незалежність України від 24.08.91, балотувався на посаду Президента України.
Чорнетка Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року |
У травні 1992 склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв’язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.
З листопада 1993 до червня 1994 — голова передвиборного демократичного об’єднання "Україна". З травня 1992 — почесний голова УРП.
Доктор права Альбертського університету, Канада.
Левко Лук'яненко. 24 серпня 1991 року |
Автор книг: "Що далі?" (1989), "Сповідь у камері смертників" (1991), "За Україну, за її волю..." (1991), "Вірую в Бога і в Україну" (1991), "Не дам загинуть Україні!" (1994), "Народження нової ери" (1997), „У країні кленового листка" (1998), численних статей.
У 1998-1999 рр. Левко Лук’яненко – один з керівників "Національного фронту", що об’єднує праві націоналістичні партії.
У 2000 році знову обраний головою УРП. З 2002 – голова Ради старійшин УРП-Собор. У жовтні 2005 партія УРП-Собор розкололася. Частина, яка підтримує БЮТ, 27.05.2006 створила „Українську республіканську партію", яку очолив Левко Лук’яненко.
Народний депутат І, ІІ, ІV і V скликань. Член НСПУ (2002). Нагороджений медаллю "Борцям за волю України ім. Св. Володимира" (1991), почесною відзнакою Президента України (1992), Герой України (2005). 2014 –2014 рр. видав 13-томник "Шлях до відродження". Лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка 2016 року.
На основі статті С.Карасик та В.Овсієнка. Джерело: Сайт Харківської Правозахисної Групи