У Київській Лаврі знайшли залишки муру XII століття. ФОТО

У національному Києво-Печерському заповіднику, на території якого розташована Лавра, археологи розкопали фундаменти і залишки стіни, зруйнованої ханом Батиєм під час облоги Києва у 1240 році.

Про це ВВС News Україна розповів завідувач сектору археології заповідника археолог Сергій Тараненко.

 Фото: Сергій Тараненко

За словами археологів, фундамент і стіни складаються з валунів, невеликих уламків колотого каміння та уламків давньоруської цегли – плінфи.

Під час розкопу також знайшли фрагмент давньоруського металевого браслета з плетеним орнаментом.

Розкопки проводилися біля Троїцької надбрамної церкви у Митрополичому саду.

Археологи дослідили, що стіна має довжину 21 метр. Поки що розкопали лише частину фундаментів, а відкривати повністю знахідку планують наступного року.

 Фото: Сергій Тараненко

"В планах зробити експозицію, яка буде включати залишки фортифікаційних мурів. Можливо буде інформаційний центр", - зазначив пан Тараненко.

Вчений розповів, що ця знахідка була частиною стіни, яка оточувала "верхню" Лавру. Збудували її наприкінці у XII столітті, простояла вона близько 150 років, до нашестя монголо-татар і взяття Києва у 1240 році.

 Фото: Сергій Тараненко

Збудували її на місці дерев'яної огорожі – так званого стовп'я. Після набігу монголо-татар у XIII столітті наступний кам'яний мур з'явився навколо Лаври аж наприкінці XVII столітті, за кошти гетьмана Івана Мазепи.

Археологи називають стіну унікальною, бо в Україні, крім неї, відомо лише два об'єкти монументальної фортифікації Київської Русі.

А конструкція цього фундаменту є поки що єдиною серед усіх пам'яток цієї доби на всій території держави Київської Русі.

Нагадуємо, що поблизу Львова створять історико-культурний парк на місці княжої столиці.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.