Поблизу Львова створять історико-культурний парк на місці княжої столиці. ФОТО. ВІДЕО

У 2018 році на території пам’ятки археології національного значення розпочнеться створення першого в Україні історико-культурного парку «Древній Звенигород».

Проект є одним із переможців конкурсу проектів регіонального розвитку Мінрегіону і отримає на реалізацію близько 12 млн грн у межах секторальної бюджетної підтримки ЄС – повідомляє "Львівська газета". 

 Реконструкція Звенигорода першої чверті XII ст.

Історико-культурний парк створять на площі близько 38 га.

Звенигород – одна з трьох княжих столиць, де в ХІ-ХІІ століттях починалась державність на Прикарпатті. Дослідження Звенигорода почалися ще всередині ХІХ ст. і тривають до сьогодні.

Наймасштабніші розкопки відбулись у 1950-1990-х роках. Вражаюча колекція археологічних артефактів, що нараховує кілька десятків тисяч знахідок, презентує Звенигород як крупний економічний, культурний та духовний центр.

"Парк – це можливість впорядкувати та захистити територію пам’ятки від руйнувань. Наразі ми не плануємо масштабних археологічних досліджень. Програму їх проведення треба буде дуже детально продумати і це справа на багато років.

Але парк, а в майбутньому, ми сподіваємось, заповідник, захистить пам’ятку від чорних археологів, несанкціонованих кар’єрів, самовільної забудови тощо", - переконана дослідниця Звенигорода, молодший науковий співробітник "Рятівної археологічної служби" Наталя Войцещук.

Дослідниця додає - Звенигород має стати туристичним об’єктом, куди приїжджатимуть не лише відпочити, але і пізнати історію.

Водночас сьогодні готується пакет документів для оголошення Звенигорода заповідником національного значення. Влітку документи планують передати до Кабінету Міністрів України.

Проектом створення історико-культурного парку "Древній Звенигород" передбачено:

  • впорядкування території пам’ятки та центральної площі села;
  • консервація пам’яток княжої доби з метою їхнього збереження для майбутніх досліджень;
  • відзнакування за допомогою сучасних мистецьких та технічних засобів найбільш знакових будівель княжої доби;
  • трасування усієї лінії укріплень городища з метою окреслення обрису пізньосередньовічних та ранньомодерних фортифікацій;
  • візуальна реконструкція оборонної системи XVIII;
  • створення базової туристичної інфраструктури довкола історико-культурного парку "Древній Звенигород", туристичних маршрутів та ін.

Читайте також:

На Львівщині відкрили оновлений музей історії давньоруського міста. ФОТО

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.