В Японському морі знайшли затонулий «корабель скарбів». ФОТО

Південнокорейська компанія Shinil Group оголосила, що на дні Японського моря виявила корабель, що затонув 113 років тому, на борту якого може перебувати 200 тонн золота.

Про це повідомляє Zik із посиланням на Gazeta.pl.

 Крейсер "Дмитрій Донський". Фото: Shinil Group

Знайдений крейсер "Дмитрій Донський" належав до флоту Російської імперії. Під час російсько-японської війни, у 1905 році біля корейського острова Уллунг-до його потопили японські крейсери.

Росіяни не хотіли здаватися, а японці, можливо, не знаючи, який цінний вантаж на борту, 29 травня відправили його на дно Японського моря.

За даними істориків, "Дмитрій Донський" перевозив казну російського тихоокеанського імператорського флоту – загалом 200 тонн золота у злитках і монетах. Навіть на початку ХХ ст. вантаж корабля коштував величезну суму, а зараз він узагалі безцінний.

 Фрагмент затонулого крейсера "Дмитрій Донський". Фото: Shinil Group

Сьогодні лише ціна золота становить понад 130 мільярдів доларів. Сам же корабель є безцінним, незалежно від шкоди, завданої йому під час війни та після більш ніж столітнього перебування на дні моря.

Крейсер знайшли на глибині 434 метрів, за 1,3 км від південнокорейського острова Уллунг-до. Компанія Shinil Group як доказ продемонструвала кадри з дна, на яких видно напис на кормі корабля, а також оголосила точне місцезнаходження затонулого судна.

 Фрагмент затонулого крейсера "Дмитрій Донський". Фото: Shinil Group

 

Тепер залишилося лише підняти корабель на поверхню. Цим у кінці жовтня – на початку листопада займеться міжнародна група, до складу якої входять співробітники Shinil Group та партнери з Канади, Великої Британії та Китаю.

Кому ж дістануться скарби? Формально судно належить неіснуючій Російській імперії. Компанія заявляє, що готова віддати половину вартості знайденого на судні безпосередньо Росії. Ще 10% – інвестувати у розвиток туристичної інфраструктури на острові Уллунг-до. Зокрема, побудувати музей, присвячений російсько-японській війни і самому крейсерові "Дмитрій Донський".

Однак не усі поділяють ентузіазм корейських дослідників. Зокрема, російські ЗМІ повідомили, що більшість російських істориків переконані, що на затопленому судні золота немає, оскільки казну флоту перевозили зовсім інші судна.

Нагадуємо, що днями у Чернігові археологи виявили стародавнє семиярусне кладовище.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.