Частини армії РФ отримали почесні найменування українських міст

6-й танковий полк російської армії отримав почесне найменування "гвардійський Львівський", 68-й танковий полк – "гвардійський Житомирсько-Берлінський", а 163-ій танковий полк – "гвардійський Ніжинський".

Президент Росії Володимир Путін підписав укази про присвоєння почесних найменувань цілій низці частин російської армії 30 червня – і вони вже набули чинності, повідомляє "Українська правда" з посиланням на РБК.

В указах сказано, що почесні найменування присвоєно різним частинам "із метою збереження славних військових історичних традицій, виховання військовослужбовців у дусі відданості Вітчизні та вірності військовому обов'язку".

Назви українських міст включено в почесні найменування полків у пам'ять про участь частин у звільненні цих міст в роки т. зв. "Великої вітчизняної війни".

Зокрема, почесне найменування "Житомирський" було присвоєно 93-й окремій танковій бригаді, на базі якої пізніше було створено 68-й полк, "в ознаменування здобутої перемоги і відзнаки у боях за визволення міста Житомир".

Такий наказ підписав ще верховний головнокомандувач Йосип Сталін 1 січня 1944 року. Після розпаду СРСР 68-й полк було розформовано, але в 2017 році відтворено.

Також низці частин російської армії було присвоєно почесні найменування, що включають у себе назви міст Білорусі – Вітебська (90-а гвардійська танкова Вітебсько-Новгородська дивізія), Кобрина (856-й гвардійський самохідний артилерійський Кобринський полк), Слонима (102-й механізований Слонімсько-Померанський полк).

381-й гвардійський артилерійський "Варшавський полк" названо на честь столиці Польщі.

Крім того, 400-й самохідний артилерійський полк отримав почесне найменування "Трансільванський", 144-й мотострілецька дивізія стала гвардійською Єльнінською, 150-га мотострілецька дивізія – Ідріцько-Берлінською, а 933-й зенітний ракетний полк – Верхньодніпровським.

Нагадаємо, Міноборони РФ опублікувало розсекречені документи про початок німецько-радянської війни.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.