Архіви КГБ для медіа: як пройшов міжнародний воркшоп

25 журналістів з України, Польщі, Чехії та Словаччини впродовж трьох днів розбирались, як працювати з документами комуністичних спецслужб та як вони можуть допомагати протидіяти фейкам та маніпуляціям на історичному ґрунті.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

 

Архіви КГБ містять багато цікавих історій, які можна покласти в основу сюжету медіапродукту. Більше того: саме архівними документами можна спростувати ті міфи та маніпуляції на історичну тему, які циркулюють в інформаційному просторі.

Експерти на воркшопі розповіли про те, що можна знайти в Архіві СБУ, а також архівах Чехії та Словаччини, та де саме шукати; як відрізнити правду від брехні в архівно-слідчих справах ОГПУ-НКВД-КГБ; як писати просто про складні речі та які інструменти можна застосовувати для візуалізації історичних даних.

 Автори найвідоміших історичних передач на українському телебаченні діляться досвідом поєднання історії з медіа 

На характерних прикладах Іван Патриляк ("Загибель Клима Савура. Як за допомогою документів НКВД-НКГБ формувалися міфи") та Володимир В’ятрович ("Легенда про "Нахтігаль") продемонстрували, як саме радянська пропаганда використовувала історію як ідеологічну зброю та як її знешкодити за допомогою архівних документів.

 Голова Українського інституту національної пам'яті, історик Володимир В'ятрович розповідає про те, як в КҐБ фабрикували легенду про участь батальйону "Нахтігаль" у єврейському погромі у Львові влипні 1941 р.

Кожна з груп учасників отримала практичне завдання: опрацювати певну архівно-слідчу справу за тими алгоритмами, про які розповіли експерти, та презентувати результати цього аналізу.

Журналісти вчились працювати з документами на прикладі справ письменника Івана Багряного, президента Карпатської України Августина Волошина, ветерана УПА, який вчинив самоспалення в 1968 році, Василя Макуха, підпільниці ОУН Людмили Фої, режисера театру "Березіль" Леся Курбаса і одного із керівників Кенгірського повстання Герша Келлера.

 Кожен з учасників воркшопу по черзі побував у ролі як слідчого, так й арештанта: проводячи допити і записуючи дані в протокол учасники перезнайомилися одне з одним і занурилися в атмосферу документів НКВД-КҐБ

Наступний етап навчання — це робота в читальних залах архівних установ. За результатами проекту журналісти мають підготувати медійні матеріали на основі документів КҐБ. Організатори не втручатимуться на вибір тем чи форматів — це залишається на розсуд журналіста та його редакції.

Проект "Deconstruction. Aрхіви КҐБ для медіа" став можливим завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні у рамках програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського Фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.