Архіви КГБ для медіа: як пройшов міжнародний воркшоп

25 журналістів з України, Польщі, Чехії та Словаччини впродовж трьох днів розбирались, як працювати з документами комуністичних спецслужб та як вони можуть допомагати протидіяти фейкам та маніпуляціям на історичному ґрунті.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

 

Архіви КГБ містять багато цікавих історій, які можна покласти в основу сюжету медіапродукту. Більше того: саме архівними документами можна спростувати ті міфи та маніпуляції на історичну тему, які циркулюють в інформаційному просторі.

Експерти на воркшопі розповіли про те, що можна знайти в Архіві СБУ, а також архівах Чехії та Словаччини, та де саме шукати; як відрізнити правду від брехні в архівно-слідчих справах ОГПУ-НКВД-КГБ; як писати просто про складні речі та які інструменти можна застосовувати для візуалізації історичних даних.

 Автори найвідоміших історичних передач на українському телебаченні діляться досвідом поєднання історії з медіа 

На характерних прикладах Іван Патриляк ("Загибель Клима Савура. Як за допомогою документів НКВД-НКГБ формувалися міфи") та Володимир В’ятрович ("Легенда про "Нахтігаль") продемонстрували, як саме радянська пропаганда використовувала історію як ідеологічну зброю та як її знешкодити за допомогою архівних документів.

 Голова Українського інституту національної пам'яті, історик Володимир В'ятрович розповідає про те, як в КҐБ фабрикували легенду про участь батальйону "Нахтігаль" у єврейському погромі у Львові влипні 1941 р.

Кожна з груп учасників отримала практичне завдання: опрацювати певну архівно-слідчу справу за тими алгоритмами, про які розповіли експерти, та презентувати результати цього аналізу.

Журналісти вчились працювати з документами на прикладі справ письменника Івана Багряного, президента Карпатської України Августина Волошина, ветерана УПА, який вчинив самоспалення в 1968 році, Василя Макуха, підпільниці ОУН Людмили Фої, режисера театру "Березіль" Леся Курбаса і одного із керівників Кенгірського повстання Герша Келлера.

 Кожен з учасників воркшопу по черзі побував у ролі як слідчого, так й арештанта: проводячи допити і записуючи дані в протокол учасники перезнайомилися одне з одним і занурилися в атмосферу документів НКВД-КҐБ

Наступний етап навчання — це робота в читальних залах архівних установ. За результатами проекту журналісти мають підготувати медійні матеріали на основі документів КҐБ. Організатори не втручатимуться на вибір тем чи форматів — це залишається на розсуд журналіста та його редакції.

Проект "Deconstruction. Aрхіви КҐБ для медіа" став можливим завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні у рамках програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського Фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.