АНОНС: В Києві покажуть артефакти із мюнхенського кабінету Я. Стецька

До річниці проголошення Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року в Києві відкриється виставка "Здобудеш Українську державу, або згинеш у боротьбі за неї!", на якій вперше будуть представлені пам’ятні речі із мюнхенського кабінету Ярослава Стецька.

За назву виставки взято рядки з "Декалогу українського націоналіста" – програмного документа ОУН. Що ми знаємо про діяльність цієї організації? Яке значення мало відновлення її діячами Української держави Актом від 30 червня 1941 року? Як склалася подальша доля цих відчайдушних борців за свободу українського народу?

За роки незалежності зацікавлений читач отримав змогу віднайти потрібну інформацію в бібліотеках та на інтернет-ресурсах, але широкий загал, на жаль, ще й досі часто послуговується радянськими ідеологічними штампами.

Радіопередавач Ярослава Стецька англійського виробництва для зв’язку з українським націоналістичним підпіллям

Ця виставка для тих, хто шукає правдивих відповідей. Тут і нещодавно віднайдені документи з архіву СБУ, і унікальні фотографії та меморіальні речі, збережені родиною Ярослава Стецька – людини, яка в надзвичайно складних умовах німецької окупації проголосила відновлення Української держави.

Він дивом вижив у німецькому концтаборі і все своє подальше життя присвятив боротьбі з тоталітарною комуністичною системою, заснувавши Антибільшовицький блок народів (АБН). І він, і його дружина Ганна, яка навіть ім'я змінила, щоб підкреслити абсолютну єдність у поглядах зі своїм чоловіком, ставши Ярославою Стецько, присвятили своє життя боротьбі за українську державність.

Довідково: ОУН 1941 року діяла в умовах німецької експансії і намагалася використати ситуацію пост-фронтового хаосу для створення українських владних структур. Проголошення Акту відновлення Української держави і утворення Українського Державного Правління давало правові підстави для створення українських адміністрацій у звільнених від більшовицької влади містах і селах, заклало основи для формування державної Української Повстанської Армії.

Розгорнутий німцями терор проти відновленої української державності і знищення в катівнях гестапо і концтаборах її діячів зумовив правомірність воєнних дій ОУН-УПА на два фронти, проти обох окупаційних режимів – нацистського і радянського.

На презентацію виставки запрошені політичні і громадські діячі, ветерани українського визвольного руху, поети і музиканти.

Час: 30 червня, субота, 14:00

Місце: Музей шістдесятництва (Київ, вул. О. Гончара, 33)

Контакт: +380 44 234 12 04

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.