На Шацьких озерах знайшли древні прикраси з симарглами. ФОТО

Крилаті вовки (симаргли) відомі в міфології Близького Сходу. Щиток перстня-печатки з таким вовком з обернутою назад головою знайдений на березі озера Люцимир.

Про це повідомляє видання "Волинь".

Недавно на берегах Шацьких озер було виявлено два предмети з зображенням крилатого вовка. А саме: бронзові щиток перстня-печатки і великий ґудзик, які датуються давньоруським часом (ХІІ-ХІV століттями). Крилатий вовк відомий в міфології Близького Сходу, де їх називали симарглами. Найімовірніше, саме звідти наші предки запозичили образ цієї істоти.

Гудзик з литим зображенням крилатого вовка. Фото: Сергій Демедюк

 

Зважаючи, що мова йде про ранньохристиянську епоху, символіка на предметах, які використовували вельможі чи воїни, мала відображати силу, жорстокість, хижість. Тому в пантеоні божеств ще з язичницьких часів лишився актуальним образ кривавого хижака – вовка.

Численні міфи про вовків та їхню силу стали елементами культур у всьому світі. Різні народи приписували сіроманцям надзвичайні властивості, то йшлося про вовка-велетня, то про хижака з крилами. Відображалось це все і в оздоблені ювелірних виробів, як-от на предметах знайдених в поозер’ї.

Щиток перстня-печатки з вовком з обернутою назад головою знайдений на Шацькому городищі, на березі озера Люцимир. Датувати прикрасу можна XII-XIII століттями. Товщина щитка 2 мм, діаметр 20 мм, виготовлений він з бронзи.

Вовк має довгий з стилізованим закінченням хвіст і найголовніше явно виражені крила. На звороті ледве помітні залишки кільця. Тобто, навірогідніше, це був перстень-печатка. Доказом цьому є також те, що зображення є заглибленим і залишає відбиток на м’яких матеріалах.

 Промальовка зображення симаргла на ґудзику. Фото: Сергій Демедюк

На березі озера Пулемецьке, в околиці села Залісся, на території давнього поселення знайдено гудзик з литим зображенням вовка. На звороті вушко для пришивання до одягу. За попередніми оцінками датується XIII-XIV століттями. Товщина 1,5 мм, діаметр 25 мм, виготовлений з бронзи.

По краю гудзика є обвід з візерунком у вигляді кіл. В центрі постать вовка з обернутою назад головою. Стилістика зображення не дає можливості чітко трактувати деякі компоненти тіла вовка. Зокрема, важко сказати, у центральній частині тулуба є закручений хвіст чи стилізоване крило.

Зображення симаргла часто мають відкриту пащу з виставленим язиком. У випадку вовка на ґудзику ми також бачимо відкриту пащу з язиком, що може бути непрямим свідченням, що на гудзику таки симаргл.

 Промальовка зображення симаргла на щитку. Фото: Сергій Демедюк

Довідково. Вовк з крилами, Симаргл – божество поширене і в словянській міфології. Привезене на давньоруські землі скоріш за все з півдня, тобто з земель Візантійської імперії. Крилаті вовки відомі і у азійських племен ще з часів скіфів.

Прототипом може бути ще персидський Симуг. Відомо, що це божество було у пантеоні князя Володимира. Симаргл входив до числа семи (або восьми) божеств, ідоли яких були встановлені в Києві.

За деякими джерелами симаргл є охоронцем райського Дерева Життя, його коренів, які живлять незліченну і безконечну кількість зародків і бруньок усього живого на землі.

Симаргл — духовний посередник між верховними богами неба і духами землі. Небесний доглядач сходів, має здатність перевтілюватися в крилату "собаку–птицю".

Нагадуємо, що минулого тижня Київрада ухвалила рішення щодо розкопок на Поштовій площі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.