У 1990-2009 роки в Польщі знищували документи з військових архівів

«Масштаб збитків є величезним і стосується безцінних матеріалів періоду Польської Народної Республіки», – стверджує директор Військового історичного бюро.

Про це повідомляє Польське радіо.

 Фото: Народна Правда

Про численні випадки знищення документів у військових архівах у Ґдині, Новому Дворі Мазовєцькому та Рембертуві повідомив директор Військового історичного бюро Славомір Ценцкєвич.

"Масштаб збитків є величезним, стосується сотень тисяч сторінок, серед яких були безцінні – з точки зору досліджень і архівів – матеріали періоду Польської Народної Республіки", – мовиться в комюніке Військового історичного бюро.

У повідомленні наголошено, що особливо обурливим є факт знищення у 2000-2009 роки документів органів безпеки комуністичної держави, попри те, що вже діяв закон про Інститут національної пам’яті від 1998 року.

Згідно з цим законом, люди або установи зобов’язані передавати такі матеріали до архіву Інституту національної пам’яті, а їх знищення підлягає покаранню.

Серед знищених документів цього періоду були, зокрема, такі, що стосувалися тогочасного Міністерства громадської безпеки, судів і прокуратур сталінського періоду, Військової інформаційної служби та командування Військ охорони пограниччя.

Як повідомляється, втрачено тисячі сторінок документів, важливих для дослідження комуністичного минулого, зокрема про співпрацю із СРСР та іншими комуністичними державами, про ядерну зброю, персональні документи, звіти про настрої в Польському народному війську, цензорські матеріали, документи партійних і молодіжних організацій.

Нагадуємо, що на початку червня у Росії дізналися про таємний наказ, спрямований на знищення даних про репресованих.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.