АНОНС: Лекція "Криваве Сонцестояння 1941: масові розстріли в’язнів у тюрмах Західної України"

У Львові поговорять про трагічну історію 77 річної давнини – розстріли політичних в’язнів у червні-липні 1941 року.

Про це повідомляє Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького".

 

Досі нечуване явище, навіть у практиці Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД) СРСР – масові розстріли політичних в'язнів у тюрмах Західної України протягом кінця червня – початку липня 1941 року.

Час: 27 червня, середа. О 16.00 співробітниця Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" п.Христина Забуранна розповідатиме про криваві дні червня 1941 року.

О 17.00 – панахида пам’яті жертв політичних репресій (спільно із Центром військового капеланства УГКЦ).

Місце: Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", вул. Бандери, 1

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.