In memoriam. Помер останній політв’язень СРСР – Богдан Климчак

22 червня у Львові на 81-му році життя помер відомий український політв'язень Богдан Климчак. Вважається, він був звільнений останнім з радянських політв'язнів - 11 листопада 1990 року.

Про це повідомляє видання "Фортпост" з посиланням на знайомого померлого, члена релігійної організації "Берегиня-1" Рідної української віри Володимира Васюту. Члени цієї спільноти в останні роки опікувалися Б.Климчаком, який був їхнім одновірцем.

 Богдан Климчак

Богдан Климчак народився 22 липня 1937 року в селі Себечів на Львівщині. Уперше за грати потрапив у 20 років —наступного дня після закінчення навчання у Магаданському гірничому технікумі (на Далекому Сході відбувала заслання вся його родина).

Вдруге його засудили 18 червня 1979-го – до 15 років таборів суворого режиму і п'яти років заслання. У звинуваченні зазначалося: "Проводив антирадянську агітацію і пропаганду, зрадив батьківщину".

Загалом Богдан Климчак відбув за гратами 17 років і 40 днів. Крім цього, ще вісім років — на спецпоселенні. У числі його співв'язнів були, зокрема, ідеолог ОУН Петро Дужий, Герой України Степан Хмара, відомий російський демократ Сергій Ковальов. Під час ув'язнення у Мордовії у сусідній з ним "зоні" карався Василь Стус.

І лише у 1990-му постановою пленуму Верховного Суду УРСР засудження Климчака за політичними статтями визнали безпідставним, а його дії перекваліфікували у незаконний перехід кордону без антирадянської мети, за який передбачено три роки позбавлення волі.

Отримавши свободу, пан Богдан демонстративно відмовився від радянського паспорта. А коли в прокуратурі йому запропонували подати заяву на реабілітацію, не зробив цього, пояснивши відмову так: "Я не хочу отримувати подачку з рук тих, хто мене позбавляв волі за мою любов до України".

Не шанував він і сучасну політичну еліту, а нинішні націоналістичні партії України називав "колаборантами злочинної влади". У 1999 році Богдан Климчак вийшов із Товариства політв'язнів та репресованих — саме через співпрацю з владою.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.