АНОНС: У Музеї історії України у Другій світовій війні зазвучать листи з 1941-го

22 червня у Національному музеъ історії України у Другій світовій війні у рамках музейного спецпроекту "Говорю з 1941-го" згадуватимуть про перший день нацистсько-радянського протистояння, полем битви якого стала Україна.

У День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні музей говоритиме голосами свідків: в усіх залах у режимі нон-стоп лунатимуть аудіоверсії листів із музейної колекції "Непрочитані листи 1941-го".

 

Зібрання налічує 1215 епістол, датованих червнем – липнем 1941 р. Листи були вивезені нацистами з окупованого Кам’янця-Подільського до Відня. Через понад 70 років вони повернулися в Україну. Музейні фахівці провели їх дослідження та пошук адресатів. Нині 632 родини вже отримали загублені у вірі війни звістки. 

Тож якими були автори листів? Про що вони писали рідним? Де зберігалися епістоли 70 років? Як їх досліджували? Що відчуває людина, яка відкриває листа з далекого 1941-го, уперше читає його, шукає і знаходить адресатів? Своїми думками та враженнями поділяться науковці музею, які працюють із унікальною колекцією. 

Також цьогоріч до хору голосів зібрання "Непрочитані листи 1941-го" доєднаються спогади цивільних українців, членів ОУН, німецьких військовослужбовців. Разом вони розкажуть про перші дні протистояння, відтворять внутрішній світ людини у передчутті великої війни. 

22 червня, п'ятниця, 13.00

Місце: головна експозиція Національного музею історії України у Другій світовій війні (Київ, вул. Лаврська, 27).

Організатор: Національний музей історії України у Другій світовій війні.

Вхід вільний.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.