In memoriam. Помер шістдесятник Іван Драч

На 82-му році життя після важкої хвороби помер видатний український поет-шістдесятник, державний і громадський діяч Герой України Іван Драч.

Про це повідомив УКРІНФОРМ  із посиланням на голову Спілки письменників України Михайла Сидоржевського. 

"Дуже сумна новина. Як мені щойно повідомив Сергій Тримбач, сьогодні вранці помер Іван Драч," – написав Сидоржевський у "Фейсбуці".

Згідно зі заповітом Драча, його мають поховати в рідному селі поруч з могилою сина Максима.

Іван Драч. Фото: Енциклопедія історії України

Іван Драч народився 17 жовтня 1936 року в с. Теліженці Тетіївського району Київської області. У 1959–1963 роках навчався на філологічному факультеті КДУ ім. Т. Шевченка.

Під час навчання брав участь у літературних вечорах, у своїх поемах критикував комуністичну ідеологію. Творчий дебют – поема "Ніж у сонці" (1962). Через політичні мотиви Драча відрахували з університету й перестали друкувати. Друкувався натомість в україномовних виданнях Польщі й Чехословаччини.

Протягом 1963–1964 років навчався на Вищих сценарних курсах Держкіно СРСР.  Відтак працював на кіностудії ім. О. Довженка, в редакції "Літературної України", обирався секретарем Спілки письменників України.

У 1964 році на засіданні парткому СПУ зазнав критики за "антипартійні погляди щодо шляхів розвитку України і української культури".

У листопаді 1964 року Іван Драч підписав колективну заяву з вимогою пояснення причин арештів української інтелігенції (серед підписантів – Ліна Костенко, Сергій Параджанов, Платон Майборода). Брав участь в акціях на підтримку дисидентів Михайла Осадчого, Мирослави Зваричевської, братів Богдана і Михайла Горинів, В'ячеслава Чорновола (1965–1967).

Автор поетичних збірок: "Соняшник" (1963), "Протуберанці серця" (1965), "Балади буднів" (1967), "До джерел" (1972),  "Корінь і крона" (1974), "Сонце і слово" (1979), "Американський зошит" (1980), "Шабля і хустина" (1981), "Теліжинці" (1985), "Лист до калини" (1990, 1994), "Вогонь із попелу" (1995), "Крила" (2001), "Анатомія блискавки" (2002). 

Написав сценарії до фільмів "Криниця для спраглих", "Пропала грамота", "Дід лівого крайнього", "Вінчання зі смертю" та ін.

Твори Драча перекладалися на російську, білоруську, азербайджанську, латиську, молдовську, польську, чеську, німецьку та ін. мови.

 

У 1989 році Драч став одним із засновників Народного руху України, був його першим головою (1989–1992) і членом Центрального проводу (1989–1992). У 1990 році вийшов із КПРС, до якої належав від 1959 року.

Після здобуття незалежності України обирався дептутатом Верховної Ради України (І-ІV скликань). Відстоював без'ядерний статус України, активний учасник конституційного процесу (1996). У 2005 році залишив НРУ і перейшов до Української народної партії. 

Від 1999 року Іван Драч був членом Комітету національних премій України ім. Т. Шевченка, у 2000–2002 роках – головою Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України.

 Голова організаційного комітету з'їзду Володимир Яворівський (ліворуч) та перший голова Руху Іван Драч на установчих зборах Народного руху України в Києві 8 вересня 1989 року. Фото: Главком

Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1976), Державної премії СРСР (1983). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V (1996), IV (2001) і ІІІ ступенів (2011). 

2006 року президент України Віктор Ющенко надав Івану Драчеві звання "Герой України".

Як повідомлялося, 6 червня померла  відома українська режисер Кіра Муратова.

Читайте також:

Чи писали Драч, Павличко та Яворівський донос у КГБ на Стуса та Чорновола?

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.