In memoriam. Помер шістдесятник Іван Драч

На 82-му році життя після важкої хвороби помер видатний український поет-шістдесятник, державний і громадський діяч Герой України Іван Драч.

Про це повідомив УКРІНФОРМ  із посиланням на голову Спілки письменників України Михайла Сидоржевського. 

"Дуже сумна новина. Як мені щойно повідомив Сергій Тримбач, сьогодні вранці помер Іван Драч," – написав Сидоржевський у "Фейсбуці".

Згідно зі заповітом Драча, його мають поховати в рідному селі поруч з могилою сина Максима.

Іван Драч. Фото: Енциклопедія історії України

Іван Драч народився 17 жовтня 1936 року в с. Теліженці Тетіївського району Київської області. У 1959–1963 роках навчався на філологічному факультеті КДУ ім. Т. Шевченка.

Під час навчання брав участь у літературних вечорах, у своїх поемах критикував комуністичну ідеологію. Творчий дебют – поема "Ніж у сонці" (1962). Через політичні мотиви Драча відрахували з університету й перестали друкувати. Друкувався натомість в україномовних виданнях Польщі й Чехословаччини.

Протягом 1963–1964 років навчався на Вищих сценарних курсах Держкіно СРСР.  Відтак працював на кіностудії ім. О. Довженка, в редакції "Літературної України", обирався секретарем Спілки письменників України.

У 1964 році на засіданні парткому СПУ зазнав критики за "антипартійні погляди щодо шляхів розвитку України і української культури".

У листопаді 1964 року Іван Драч підписав колективну заяву з вимогою пояснення причин арештів української інтелігенції (серед підписантів – Ліна Костенко, Сергій Параджанов, Платон Майборода). Брав участь в акціях на підтримку дисидентів Михайла Осадчого, Мирослави Зваричевської, братів Богдана і Михайла Горинів, В'ячеслава Чорновола (1965–1967).

Автор поетичних збірок: "Соняшник" (1963), "Протуберанці серця" (1965), "Балади буднів" (1967), "До джерел" (1972),  "Корінь і крона" (1974), "Сонце і слово" (1979), "Американський зошит" (1980), "Шабля і хустина" (1981), "Теліжинці" (1985), "Лист до калини" (1990, 1994), "Вогонь із попелу" (1995), "Крила" (2001), "Анатомія блискавки" (2002). 

Написав сценарії до фільмів "Криниця для спраглих", "Пропала грамота", "Дід лівого крайнього", "Вінчання зі смертю" та ін.

Твори Драча перекладалися на російську, білоруську, азербайджанську, латиську, молдовську, польську, чеську, німецьку та ін. мови.

 

У 1989 році Драч став одним із засновників Народного руху України, був його першим головою (1989–1992) і членом Центрального проводу (1989–1992). У 1990 році вийшов із КПРС, до якої належав від 1959 року.

Після здобуття незалежності України обирався дептутатом Верховної Ради України (І-ІV скликань). Відстоював без'ядерний статус України, активний учасник конституційного процесу (1996). У 2005 році залишив НРУ і перейшов до Української народної партії. 

Від 1999 року Іван Драч був членом Комітету національних премій України ім. Т. Шевченка, у 2000–2002 роках – головою Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України.

 Голова організаційного комітету з'їзду Володимир Яворівський (ліворуч) та перший голова Руху Іван Драч на установчих зборах Народного руху України в Києві 8 вересня 1989 року. Фото: Главком

Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1976), Державної премії СРСР (1983). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V (1996), IV (2001) і ІІІ ступенів (2011). 

2006 року президент України Віктор Ющенко надав Івану Драчеві звання "Герой України".

Як повідомлялося, 6 червня померла  відома українська режисер Кіра Муратова.

Читайте також:

Чи писали Драч, Павличко та Яворівський донос у КГБ на Стуса та Чорновола?

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!

Степан Скрипник. Хорунжий Армії УНР, депутат, патріарх

У 1940–1980-х роках резидентури кдб срср у Канаді і США широко практикували оперативні заходи з компрометації через так звану прогресивну пресу визначних українських діячів, які активно боролися за духовне і національне відродження. Одна з таких операцій була спрямована проти тодішнього митрополита Української православної церкви Канади, а невдовзі – УПЦ США, у майбутньому – Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Мстислава.