УІНП відреагував на "радянську" сукню від "ADIDAS"

Український інститут національної пам'яті звернувся з листом до дочірнього підприємства “ADIDAS-УКРАЇНА” і нагадав про відповідальність за поширення в Україні продукції з використанням заборонених символів комуністичного тоталітарного режиму.

Про це йдеться на офіційному сайті УІНП.

Звернення з’явилося після появи інформації про виготовлення компанією серії спортивного одягу із зображенням державного герба Радянського Союзу та напису USSR до Чемпіонату світу з футболу.

 

 "Радянська" сукня від "ADIDAS". Фото: adidas.com

У випадку виявлення фактів поширення (реалізації) подібних товарів (продукції) компанії "ADIDAS" на території України Український інститут національної пам’яті буде змушений звертатися до правоохоронних органів щодо притягнення до відповідальності винних осіб у встановленому порядку.

"Ідея виготовити одяг прикрашений нацистською свастикою не мала б шансів на втілення в компанії "ADIDAS". Тому, що в рідній для неї Німеччині, яка пройшла через процеси денацифікації – це порушення не лише юридичних, але й моральних норм.

Для мешканців України та інших країн таким же порушенням є використання радянської символіки під якою вбито мільйони наших земляків", - наголошує Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович.

Своє обурення щодо "радянської" сукні німецького виробника спортивних товарів висловив уряд Литви, назвавши його "проявом імперської ностальгії".

 
 

Нагадуємо, що в Україні діє Закон "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їх символіки".

Згідно із Законом на всій території України забороняється "виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, у тому числі сувенірної, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік або їх фрагментів, символіки націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму".

Звертаємо увагу на те, що відповідно до статті 436 1 Кримінального кодексу України поширення, а також публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму карається обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією майна або без такої, а ті самі дії, вчинені повторно, караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна або без такої.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.