250-річні графіті: що малювали французькі військовополонені у тюрмі Великої Британії

Графіті французьких військовополоненених знайшли на стінах англійської садиби – у замку Сісінгхерст, розташованому у графстві Кент.

Цим гравюрам більше 250 років, пише "Українська правда. Життя" з посиланням Daily Mail.

 

На них зображені судна французьких моряків, якими на той час керував король Людовік XV.

Очевидно, що графіті намалювали полонені французькі моряки, яких під час Семирічної війни в період між 1756 і 1763 роками тримали в жорстоких умовах.

 

Це був один з перших глобальних конфліктів, у якому Англія та Франція боролися за колоніальні володіння.

Замок Сісінгхерст закрив свої двері від відвідувачів на більш ніж півроку минулої зими для реконструкції.

 

Під час неї і виявили 18 графіті, висічених на раніше захованих стінах.

 

Коли проводили реконструкцію Єлизаветинської вежі, знайшли ще 16 зразків мистецтва військовополонених.

Усі 34 графіті зараз детально досліджують.

 

Вважають, що гравюр було набагато більше. Але вони втрачені через те, що стіни, на яких вони були висічені, зруйновані.

 

"Ці відкриття підтверджують, що у 1760-х роках у замку Сісінгхерст утримувалося багато чоловіків. Намальовані на стінах кораблі, можливо, були роботою в'язнів, які мріяли про відкрите море та подорож додому. Перебування у цьому замку було не для слабкосердечних", – переконує археолог Національного фонду Великої Британії Наталі Кохен.

Історики стверджують, що тюрма у замку Сісінхерст у роки війни вважалася однією з найгірших у Великій Британії.

Нагадаємо, у смітті в центрі Лондона був знайдений невеликий шкіряний футляр, що містить фрагмент кістки, який, як вважають, є реліквією Папи Римського Святого Климента.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.