Вийшло дослідження стосунків між Україною та Четверним союзом у 1918 році

Інститут історії України НАН України видав книгу Руслана Пирога "Відносини України і Центральних держав: нетипова окупація 1918 року".

Про це інформує сайт Інституту історії України НАН України.

Автор дослідив взаємовідносини України з Центральними державами, зокрема Німеччиною, на завершальному етапі Першої світової війни та реалізацію положень Брестського мирного договору, спрямованих на отримання українських продовольчих і сировинних ресурсів.

 Пиріг Р. Я. Відносини України і Центральних держав: нетипова окупація 1918 року / НАН України. Інститут історії україни. ‒ К.: Інститут історії України, 2018. ‒ 358 с.

"Показано як союзницька військова допомога у звільненні від більшовицької експансії трансформувалася в окупаційну практику з втручанням у внутрішні справи УНР – від запровадження військово-польових судів до зміни державного устрою. Висвітлені специфічні риси окупаційної політики, її нетиповість у контексті тогочасного міжнародного права", – говориться в анотації книги.

Дослідження містить персональні портрети головних дійових осіб – німецьких військових і дипломатів та ілюстроване унікальними фотодокументами тієї доби.

Руслан Пиріг (1941 р. н.) – дослідник політичної історії України, національної біографістики, архівознавець, джерелознавець, історіограф. Випускник історичного фаультету Харківського державного університету (1970).

У 1998–2000 роках – начальник Головного архівного управління України. У 2000–2002 роках – Голова Державного комітету архівів України. Один із розробників Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи"

З 2002 року – головний науковий співробітник відділу історії Української революції 1917–1921 років Інституту історії України НАН України. 

Зміст:

Передмова

Розділ І. Німецько-австрійська окупація України: термінологія, реалії, право 

Розділ ІІ. УНР: вихід з загальноросійського "дому"

Розділ ІІІ. УНР і німецьке командування: проблеми взаємовідносин 

Розділ ІV. Гетьманат у візіях союзників 

Розділ V. Німецька зона окупації: головні дійові особи 

І. Військові

1. Фельдмаршал Герман Айхгорн – командувач німецьких військ в Україні 

2. Генерал Вільгельм Гренер – начальник штабу Оберкомандо 

3. Генерал Гюнтер Кірхбах – командувач армійської групи "Київ" 

4. Генерал Роберт Кош – командувач німецькими військами в Криму 

5. Генерал Карл Кнерцер – командувач корпусом

6. Полковник Фрідріх Штольценберг – військовий аташе 

7. Майор Ганс Гассе – начальник розвідувального відділу 

8. Капітан Вернер Альвенслебен – військовий представник при гетьмані 

ІІ. Дипломати

1. Барон Альфонс Мумм – глава німецької дипломатичної місії 

2. Радник Ганс Берхем 

3. Генконсул Еріх Тіль 

4. Економічний радник Отто Відфельдт 

Висновки

Завантажити книгу можна на сайті  Інституту історії України.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.