На Чернігівщині відкрили меморіальну дошку воякам Армії УНР

18 травня зусиллями ГО "Українська Ініціатива" в селі Бережівка (Ічнянський район, Чернігівська область) було відкрито меморіальну дошку на честь борців за незалежність України підполковника армії УНР Семена Скрипки та хорунжого армії УНР Івана Скрипки, які були рідними братами.

Про це повідомляє ГО "Українська Ініціатива".

Фото: ГО "Українська Ініціатива"

Голова правління організації Юрій Косенко розповів присутнім про життєвий шлях Семена Скрипки та про його творчий спадок – статті, присвячені проблемам національно-визвольної боротьби.

Заступник голови правління ГО "Українська Ініціатива" Ольга Тимчишин розповіла про життя й діяльність Івана Скрипки та ще одного вояка армії УНР – О. Корбелецького.

У заході взяли участь керівники відділів освіти та культури Ічнянської РДА С.М. Нагорна та А.М. Волошко відповідно, голова Бережівської сільської ради Олександр Кравець, голова Ічнянської районної ради, член ГО "Українська Ініціатива" Григорій Герасименко, керівник Ічнянського районного осередку організації Віктор Власко, місцеві школярі та громадськість.

Правління організації висловлює подяку органам місцевого самоврядування за сприяння у проведенні зазначеного заходу.

Фото: ГО "Українська Ініціатива"

Семен Скрипка, в одній зі своїх статей, писав: "Ворог наш – лютий, спритний і лукавий, свою розкладову працю проводить обережно, так що не кожен і зрозуміє, чия то праця.

Треба бути і нам обережним і не давати жодної віри яким би то не було чинам чи провокаціям, що прямують до нашого роз'єднання чи мають на меті обезчестити наш рух і змагання перед світом.

Пам'ятаймо, що ми українці, й що Україна кличе нас до єдності, до праці... Свою ту акцію ворог переводить за награбовані гроші. Ми грошей не маємо, зброя наша – свята ідея, глибока віра та витривала праця...

Мусимо всі як один стати до бою, щоб доказати всьому світові, що ми – нація, що всі заходи ворожі є даремні, доказати, що ми прагнемо до здійснення нашого найвищого ідеалу, а не зайняті лише справою власного шлунка...

Ворог-москаль за всяку ціну буде прагнути до поневолення нашого краю. Для нього це – питання життя і смерті".

Нагадуємо, що у Вінниці відкрили виставку "Українська революція 1917-1921 рр. на теренах Поділля".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.