АНОНС: У колишньому будинку НКВД в Києві відкриють виставку про Великий терор у Білорусі

У Києві відкриється документально-мистецька виставка про "Великий терор" в Білорусі "Правда про Куропати. Факти, документи, свідчення". Це відбудеться в колишньому приміщенні Київського обласного управління НКВД, що на Липках.

Про це "Історичній правді" повідомили в Українському інституті національної пам'яті. 

Виставка складається із 17 банерів, в яких йдеться про трагедію білоруського народу – поховання в Куропатах, що біля Мінська. 

 

Правда про Куропати відкрилася в 1988 році. Археолог Зенон Позняк та інженер Євген Шмигальов зібрали факти, спогади свідків і надрукували статтю "Куропати — дорога смерті". У ній було доведено, що в лісовому урочищі площею більш як 26 гектарів на північно-східній околиці Мінська в 30-ті роки совєцькі органи безпеки розстріли сотні тисяч мирних людей.

Сліди злочинів ховали. Через урочище проклали магістральний газопровід високого тиску, побудували, а потім розширили Мінську кільцеву автодорогу, в лісовому масиві розкопали і, очевидно, ексгумували багато з виявлених на сьогодні поховань.

Тільки через п’ять років після відкриття Куропат держава під тиском громадськості надала їм статус історично-культурної пам’ятки міжнародного значення. І тільки через 16 років затвердила межі зон охорони. Однак ці межі неухильно скорочуються через ставлення влади до пам’ятки.

Куропати взагалі не згадуються у шкільних підручниках історії Білорусі, хоча це національна трагедія, відома всьому цивілізованому світу. В урочищі зафіксовано десятки випадків вандалізму, однак правоохоронні органи жодного разу не затримали злочинців.

А коли у 2008 році це здійснили громадські активісти, злочинці залишилися непокараними. У 1989 році білоруський уряд прийняв постанову про зведення в Куропатах пам’ятника, але постанова не виконана і до сьогодні. 

Люди самі вшановували в Куропатах пам’ять жертв НКВД, в тому числі своїх дідів і батьків, місце поховання яких невідоме. Білоруська громада не раз зупиняла намагання забудовників та влади знищити пам’ять про трагедію та домоглася включення в охоронну зону Куропат "Дороги смерті", якою в 1930-і роки людей везли в "чорних воронках" на розстріл.

В урочищі стоять сотні хрестів, поставлених людьми з усієї Білорусі. Меморіальний камінь в Куропатах поставили білоруські євреї, є хрест пам’яті від поляків, стоїть пам’ятник від американського народу — меморіальна лава, яку передав президент США Білл Клінтон.

Учасники відкриття:

Володимир В’ятрович – історик, Голова Українського інституту національної пам’яті.

Марат Горевой – журналіст, співавтор виставки.

Вацлав Арешка – культуролог, громадський діяч, співавтор виставки.

Генадь Драздов – експерт, громадський діяч, співавтор виставки.

18 травня,13.00

Місце: Київ, вул. Липська, 16 (Біла зала)

Організатори: Громадянська ініціатива "Експерти в оборону Куропат", Український інститут національної пам’яті.

Вхід вільний.

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.