Копія «Людини і мавпи» повернулася в Україну

Японія надіслала копію першого українського науково-популярного фільму "Людина і мавпа" Андрія Вінницького 1930 року випуску.

Тривалий час кінознавці вважали його втраченим. Про це йдеться на сайті "24-го Каналу".

 Кадр з фільму "Людина і мавпа". Фото: Довженко-Центр : Dovzhenko Centre

Знакова для України плівка десятиліттями лежала на полиці кіноархіву в далекому Токіо. Та й на Батьківщині про стрічку знали мало. Збереглася тільки невелика замітка у "Кіногазеті" та стаття у журналі "Кіно".

"Там є цікава інформація про цю експедицію з кіношниками. Як вони пливли з Одеси на поромі в Сухумі, і про самі зйомки, про те, що мавпи на них кидалися, дряпали. Досить цікава інформація, хоча не так багато, на жаль, про самого режисера", – зазначила зберігачка фондів Національного центру Довженка Тетяна Майборода.

Влітку минулого року працівники Довженко-центру знайшли стрічку випадково, коли досліджували кінопрокатну історію українських фільмів за кордоном. З'ясувалося, що науково-популярна стрічка "Людина і мавпа" виходила на широкий екран у Японії.

"Ці кінопокази – тематичні. Вони були частинами виставкової програми", – розповіла Майборода.

Довідково. Автор фільму – біолог та режисер Андрій Вінницький. У 1946-му році він став переможцем Каннського кінофестивалю за фільм "Сонячне плем'я", а вже 48-го радянська влада відправила його до ГУЛАГу відбувати покарання за надуманою справою. Саме тому, на думку кінознавців, його роботи цілком могли бути під забороною для показу на території СРСР.

Колеги з кіноархіву Токіо зробили копію фільму і відправили додому – у Київ. Негатив плівки і надалі буде зберігатися в Японії. А українським глядачам картину планують показати вже влітку на фестивалі німого кіно та музики "Німі ночі".

Читайте також:

Боротьба за "Хліб", або Забутий шедевр українського кіноавангарду

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.