Суд виправдав історика Юрія Дмитрієва

Суд зняв обвинувачення з історика за інкримінованими йому статтями про розпусні дії та виготовлення дитячої порнографії.

Про це повідомляє видання "Новая газета"

Юрій Дмитрієв. Фото: Анна Артем'єва, "Новая газета" 

Петрозаводський міський суд виправдав голову карельського "Меморіалу", історика Юрія Дмитрієва. Його звинувачували у використанні неповнолітньої прийомної дочки для виготовлення порнографії і розбещування її. За Дмитрієвим визнано право на реабілітацію.

Разом з тим суд визнав історика винним за статтею про зберігання зброї. Йому призначено покарання у вигляді 2 років і 6 місяців обмеження волі, однак з урахуванням часу, проведеного в СІЗО, Дмитрієву необхідно буде відзначатися в поліції тільки протягом наступних трьох місяців.

Вирок оголосили сьогодні в закритому засіданні, процедура зайняла близько двох годин. Раніше прокуратура вимагала для Дмитрієва 9 років колонії суворого режиму.

Юрію Дмитрієву інкримінували 9 фотографій, виявлених на його комп'ютері, на яких його прийомна донька Наталя зображена без одягу. Дмитрієв стверджує, що фотографував дівчинку голою для контролю її розвитку і звіту перед органами опіки. Таких фото у Дмитрієва на комп'ютері сотні, і до решти фотографій у слідства претензій немає.

Соратники Дмітрієва впевнені, що історика переслідують за багаторічну роботу з відновлення пам'яті про жертви політичних репресій. У 1997 році експедиція під керівництвом Дмитрієва виявила місце страти понад 9 тисяч осіб під час Великого терору в урочищі Сандармох.

Також Дмитрієв виявив масштабні поховання репресованих на Соловках, уздовж Біломорканалу, навколо Петрозаводська.

Нагадуємо, що Дмитрієв був арештований 26 грудня 2016 року. Звинувачення з самого початку спричинило суспільний резонанс. Російський "Меморіал" вважає справу проти Дмитрієва сфабрикованою.

Дмитрієв провів в ув’язненні більше року і був відпущений на підписку про невиїзд 27 січня цього року. У телефонній розмові із російськими медіа він подякував за підтримку усім, хто допомагав: "Це все ви зробили! Дякую усім вам!"

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.