Червоно-чорний прапор поряд із синьо-жовтим на свята – законопроект

У Верховній Раді зареєстровано законопроект №8207 "Про прапор національної гідності", який регулює використання поряд з державними символами України червоно-чорного прапора.

Про це повідомляє "Оbozrevatel".

 Фото: Громадське телебачення

Відповідний законопроект був поданий в Раду десятьма народними депутатами – представниками "Свободи", "Радикальної партії" і позафракційними.

Законопроект передбачає, що прапор національної гідності встановлюється: на будівлях державних органів України, як центральних, так і місцевих, а також на будівлях органів місцевого самоврядування - в наступні дні:

22 січня (День Незалежності і Соборності України);

20 лютого (День Героїв Небесної сотні);

14 березня (День українського добровольця);

21 травня (День пам'яті жертв політичних репресій);

23 травня (День Героїв);

28 червня (День Конституції України);

24 серпня (День Незалежності України);

14 жовтня (День захисника України й день створення Української повстанської армії);

6 грудня (День Збройних Сил України).

Читайте також:

Синьо-жовтий чи жовто-блакитний? Міфи про "перевернутий" прапор

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.