АНОНС: Лекція «Український консерватизм як ідеологія розвитку в ХХІ столітті»

Чому консервативна ідеологія потрібна Україні сьогодні? Про це розмовлятимуть у Києві переосмислюючи ідеї В’ячеслава Липинського

Про це повідомляє літературний клуб "Пломінь".

 

Принципи консервативної модернізації з одночасним опором на традиції та технологічними інноваціями здатні реанімувати країну від старих і досі актуальних проблем.

Про необхідність переосмислення ідей В'ячеслава Липинського, картографію українського європеїзму, "трьох китів" українського консерватизму та багато іншого – йтиметься на лекції.

Лектори: доктор філософських наук Ігор Печеранський та кандидат історичних наук Володимир Наконечний.

Час: 14 квітня, субота, 19.00

Місце: літературний клуб "Пломінь", провулок Шевченка 5 (ст.м. Майдан незалежності), Козацький Дім (3 поверх).

Вхід вільний

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.