Спецпроект

У Києві відкрили виставку "10 історій про великий голод". ВІДЕО

У Національному музеї "Меморіал жертв Голодомору" презентували виставку світлин та розповідей свідків тих страшних подій.

Про це повідомляє "5 канал".

 

Виставка містить спогади, зібрані науковцями музею під час експедицій Київською областю. Людям, які свідчили, тепер за 90, проте учасники дослідження до найменших дрібниць пам'ятають страшні роки Голодоморів.

"Повз наш двір йшли такі страшні люди, що навіть на людей вони були не схожі. Розпухлі, босі, бо вони все з'їли, що було шкіряне – свої чоботи, черевики, віжки", – пригадує свідок Голодомору.

Таким було дитинство 93-річного Миколи Онищенка. Голодомор застав його в селі Розівка на Запоріжжі, коли йому було сім років. Згадує: після трагедії село стало зовсім іншим.

"Співали, весь час були пісні. Після Голодомору, після того, як поховали ці мільйони, люди співати перестали. Замовчали", – каже пан Микола.

Свідчення очевидців про масштабний злочин радянської влади збирали науковці Національного музею "Меморіал жертв Голодомору". В Київській області вони записали 10 інтерв'ю, а фотограф створив серію світлин людей, що ділилися спогадами.

"Виставка "Сторожі правди" – це 10 людей, які пережили (ці події). На сьогодні вони всі живі, і своїми розповідями, своїми частинами розповідей складають одну-єдину історію про Голодомор. Ці люди пережили ті страшні події, ті страшні роки 1932-1933-го в різних регіонах України", – розповідає генеральний директор Нацмузею "Меморіал жертв Голодомору" Леся Стасюк.

Замість батька – героя однієї зі світлин – приїхала донька Зиновія Масла. Вона каже, що татові довелося пережити не лише Голодомор. Згодом були війна, німецький полон та радянські репресії – арешт і заслання на Колиму.

"Мій батько пережив Голодомор у селі Півні Фастівського району. Йому було 13 років. Їм вдалося вижити, бо навесні 1933 року батькові вдалося втекти в Ленінградську область. Але всю ту страшну зиму він був очевидцем усього того, що коїлося в селі", – каже донька свідка Голодомору Антоніна Надтока.

На виставці проект не закінчується, розповідають у музеї, адже науковці постійно шукають свідків Голодомору, щоб записати їхні спогади. Потім розповіді обіцяють оприлюднювати на сайті музею.

Нагадуємо, що у Торонто розпочали будівництво Меморіалу жертв Голодомору.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.