Зникла меморіальна дошка на честь Євгена Патона.ФОТО

У Києві з корпусу Інституту електрозварювання НАНУ зникла меморіальна дошка на честь Євгена Патона.

Пропажу помітив користуваж "Фейсбука" Олексій Янковський.

 Джерело: FB Aleksey Yankovskiy

Дошка була встановлена на фасаді першого корпусу Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона, засновником якого й був Є. Патон за адресою вул. Антоновича, 69.

Джерело: FB Aleksey Yankovskiy 

Станом на 23 лютого 2018 року дошки вже не було. Невідомо, чи її викрали вандали, чи зняли комунальники на реставрацію. 

Цю дошку авторства народного художника УРСР Олександра Скобликова встановили в січні 1981 року. Перед тим висіла мармурова дошка з позолоченими літерами, встановлена 28 грудня 1953 року. 

 Джерело: FB Aleksey Yankovskiy

ДОВІДКА:

Євген Оскарович Патон (1870–1953) – український науковець, віце-президент Академії наук УРСР (1945–52), Герой Соціалістичної Праці (1943), Заслужений діяч науки й техніки УРСР (1940). Активний організатор досліджень електрозварювання, засновник Інституту електрозварювання в складі АН УРСР. Батько Бориса Патона – президента НАН України. Найвідоміший витвір Є. Патона – суцільнозварний міст через Дніпро в Києві. названий його іменем (1953). Автор 35 проектів мостів, 190 наукових праць.

Нагадаємо, в Києві викрали бюст Лесі Українки з фасаду її музею.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.