Рада підтримала законопроект про реабілітацію жертв комунізму

Народні депутати підтримали законопроект "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" (№ 6574 від 09.06.2017).

Ухвалення цього законопроекту знімає тавро з борців за незалежність України, які до сьогодні вважались злочинцями. 

 Для збільшення натисніть тут.

За це проголосували 237 народних обранців.

"Ухвалення цього законопроекту відновлює справедливість – адже він знімає тавро "ворогів народу", "вбивць", "шпигунів", "диверсантів" з тих людей, які боролись за незалежність України. Цими змінами Україна нарешті дає можливість відновити справедливість морального характеру перед тими, хто боровся за незалежність.

Законопроект про реабілітацію жертв комуністичного тоталітарного режиму є логічним продовженням декомунізації та переосмисленням нашого минулого. Це важливі висновки, які ми усі маємо зробити для того, щоб будувати нове майбутнє України – з власною історією та героями", - коментує рішення народних обранців Перший заступник голови Українського інституту національної пам’яті Аліна Шпак.

Зокрема Аліна Шпак акцентувала, що вводиться категорія потерпілих від репресій - родичів  людини, яка була репресована комуністичним режимом.

Також, запропонована нова процедура реабілітації, що максимально враховуватиме усі обставини здійснення репресії проти конкретної особи - це регіональні комісії з реабілітації при обласних державних адміністраціях, які збиратимуть документи.

Спершу комісії збираютимуть документи. Далі відбуваєтиметься попередній розгляд та передача пакету документів та пропозицій до Національної комісії з реабілітації. Відтак Національна комісія з реабілітації при Українському інституті національної пам’яті розглядатиме отримані матеріали та прийматиме рішення про реабілітацію.

Проект закону розроблено Українським інститутом національної пам’яті, народними депутатами України та громадськістю.

ДОВІДКА:

Проект закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" 11 липня 2017 р. був прийнятий Верховною Радою України у першому читанні.

26 лютого 2018 року Комітет Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю за результатами розгляду та опрацювання правок народних депутатів України рекомендував ухвалити законопроект у другому читанні та в цілому

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.