АНОНС: У Києві відбудеться публічна дискусія про прапор України

До 100-річчя утвердження державної символіки України у Києві відбудеться публічна експертна дискусія "Від національного до державного: синьо-жовтий прапор в історії України ХХ ст.".

Під час дискусії планується обговорення таких проблем:

- Чому українським національним прапором став синьо-жовтий стяг?

- Як утверджувалося синьо-жовте знамено державним прапором під час Української революції 1917– 1921 рр.?

- Чи існували альтернативи синьо-жовтому прапору?

- Під якими прапорами воювала Карпатська Україна та УПА?

- Як прапор Радянської України вплинув на розташування кольорів національного синьо-жовтого прапора?

- Чи синьо-жовтий прапор був знаним в СРСР?

- Як національний прапор повертався до державної символіки з відновленням незалежності наприкінці 1980 – на початку 1990 років?

- Наскільки важливою є символіка синьо-жовтого прапора у протистоянні сучасній російській агресії на сході України?

Спікери:

Юрій Савчук, к.і.н., старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України,член Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України

Павло Гай-Нижник, д.і.н., завідувач відділу історичних студій Науково-дослідного інституту українознавства МОН України

До участі також запрошені:

Боряк Геннадій – член-кореспондент НАНУ, заступник директора Інституту історії України НАН України; Брехуненко Віктор – д.і.н., проф., завідувач відділу актової археографії Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Галайко Богдан –к.і.н., директор Науково-дослідного інституту українознавства МОН України; Зінченко Арсен – д.і.н., проф., провідний науковий співробітник Науково-дослідного інституту українознавства, народний депутат України І скликання; Іванець Андрій – к.і.н., науковий співробітник Науково-дослідного інституту українознавства; Іщук Олександр – к.і.н., завідувач відділу історії України ХХ ст. Національного музею історії України; Кучерук Олександр – директор музею Української революції 1917–1921 рр.; Куцин Олег – командир добровольчого батальйону "Карпатська Січ", лейтенант Збройних сил України, ветеран російсько-української війни; Патриляк Іван – д.і.н., проф., декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Сиротюк Юрій - депутат Київської міської ради; Тиліщак Володимир – к.і.н., заступник голови Українського інституту національної пам’яті; Чмир Микола – к.і.н., головний редактор журналу "Колекціон", член Комісії державних нагород і геральдики при Президентові України; Чупрій Леонід – д. полі. н, проф. Національного авіаційного університету.

У рамках заходу відбудеться екскурсія виставкою "Українське коло: до сторіччя визвольних змагань (1917–1921 рр.)".

13 березня, вівторок, 12.00

Місце: Музей історії міста Києва (вул. Богдана Хмельницького, 7)

Організатори: Науково-дослідний інститут українознавства МОН України, Український інститут національної пам’яті, Інститут історії України НАН України, Музей історії міста Києва.

Захід організовано на пошанування останнього Героя Небесної сотні 22-річного Дмитра Чернявського, який загинув за український прапор 13 березня 2014 року у Донецьку,та всіх загиблих під час АТО на сході України.

Вхід вільний.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.