Волонтери відшукали могилу сотника Армії УНР і діяча ОУН. ФОТО

Благодійний фонд "Героїка" відшукав могилу сотника Армії УНР і співзасновника ОУН Осипа Твердовського.

Про це повідомляється на сторінці "Героїки" у "Фейсбуці".

Тривалий час було відомо лише про населений пункт, де упокоївся Твердовський, - м. Еш-сюр-Альзетт у Люксембурзі.

8 березня 2018 року волонтерка "Героїки" Олена Подобєд-Франківська змогла розшукати довідку про смерть О. Твердовського, а згодом і знайти саму могилу.

Сотник Твердовський похований на міському кладовищі Святого Йозефа за адресою: Rue du Cimetière, 4059 Esch-sur-Alzette, реєстраційний номер №17055. Могила розташована у лівій частині кладовища, сектор №89.

 

Місце поховання оплачено українкою зі США до 2032 року. В одній могилі з Осипом Твердовським похований Олекса Чуб (1897 - 1984), ймовірно сотник Армії УНР.

 

ДОВІДКА:

Твердовський Осип Матвійович (01.11.1891, Чернігівська губ., м. Ніжин - 16.04.1930, Люксембург, м. Еш-сюр-Альзетт) -
сотник, комендант саморобного панцерного потяга "Помста".

Рідний брат Матвія Матвійовича Твердовського. Походив з заможної сім’ї. Початкову і середню освіту здобув у Ніжині. Першу світову війну зустрів у 176-му Переволоченському полку, в якому скінчив старшинську школу. Поранений під час бойових дій.

 

З 1917 року бере участь в українізації російських частин. Як комендант українізованого куреня поранений у боях під Тернополем у голову, потрапляє до лікарні у Київ, звідки під час наступу військ Муравйова тікає до рідного Ніжина. Тут зі старшим братом Матвієм організовує відділи Вільного козацтва.

У 1918 році закінчив Інструкторську школу старшин у Києві, одержав призначення до новосформованої 3-ї пішої дивізії ІІ-го Подільського корпусу в Умані. У складі 12-го пішого Брацлавського полку 07.07.1918 року переїздить до м. Тульчин, очолює інструкторську підстаршинську школу.

Під час Антигетьманського повстання переходить на бік Директорії. Після смерті брата стає комендантом саморобного панцирного потяга "Помста" (збудованого на станції Конотоп). Восени 1919 року потрапляє до польського полону (утримувався в таборах Ланцут і Берестя).

З квітня 1920 року - у складі 6-ї стрілецької дивізії, знову служить на броньовику. 21.11.1920 року інтернований у Польщі (табори Вадовіце, Стшалково).

Весною 1922 року Твердовський намагається нелегально перейти кордон в Україну. Після невдалої спроби переїздить до Франції. Працює на копальнях та фабриках. Оселяється у Люксембурзі, м. Еш-сюр-Альзетт.

Співзасновник Легії українських націоналістів (ЛУН) і ОУН у Люксембурзі. Стає відпоручником Проводу українських націоналістів на країни Бенелюксу та суміжні терени Франції. Відзначається сучасниками як видатний український меценат і щедрий благодійник.

Через загострення старої рани в голові лягає на операційний стіл. Після невдалої операції 12 днів мучиться і вмирає. Похований з великими почестями на міському цвинтарі в присутності чисельної української громади. Товариство Запорожців збирало кошти на встановлення пам’ятника.

Нагадаємо, в місті Сватовому на Луганщині відкрили меморіальну дошку на честь підполковника Армії Української Народної Республіки Дмитра Ліницького.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.