Станція метро "Петрівка" в Києві стала "Почайною"

Сьогодні Київська міська рада на своєму засіданні перейменувала станцію "Петрівка" столичного метрополітену в "Почайну".

Про це повідомляє видання "LB.ua"

 Станція метро, віднині вже "Почайна". Фото: LB.ua

За прийняття відповідного проекту рішення проголосували 70 депутатів за мінімально необхідних 61.

Громадське обговорення перейменування пройшло на сайті Київміськадміністрації в період з 1 березня 2017 року до 1 травня 2017 року. Участь у голосуванні взяли 1942 людини. З них 1 426 громадян (73%) підтримали перейменування станції "Петрівка", інші висловилися проти.

Також депутати перейменували Куренівсько-Червоноармійську лінію метро в Оболонсько-Теремківську.

На засіданні в четвер депутати виключили з порядку денного засідання міськради питання про перейменування міжнародного аеропорту "Київ" в аеропорт імені Ігоря Сікорського.

Довідково. Станція метро "Петрівка", відкрита 1980 року, називається на честь радянського партійного державного діяча Григорія Петровського (1878—1958).

На час відкриття станції Подільський район, де вона розташовується, мав назву "Петрівський". Як Голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (1920—1938) Г. Петровський був одним із організаторів Голодомору 1932—1933 років.

Петровський був найбільш проросійським з-поміж українських більшовиків. Він був прихильником сталінського автономістського (на противагу федеративному) плану при створенні СРСР, противником політики українізації та одним із організаторів Голодомору 1932—1933 років.

Нова назва — на честь річки Почайна, в якій, імовірно, відбувалося хрещення Русі князем Володимиром Великим у 988 році. Нині річка майже зникла.

Нагадуємо, що минулого року сквер імені Косіора в Києві перейменували на честь полковника Болбочана.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.