Спецпроект

АНОНС: У Києві пройде зустріч із правнучкою фотографа Голодомору

Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» запрошує на зустріч з правнучкою Александра Вінербергера, фотохудожницею Самарою Пірс.

Про це йдеться на офіційному сайті музею.

 

У 1935 році у Відні вийшла друком книга "Чи повинна Росія голодувати?" Евальда Амменде, який в 1933 році очолював міжконфесійний комітет допомоги голодуючим в СРСР.

Комітет продовжував поширювати інформацію про Голодомор навіть тоді, коли було неможливо врятувати мільйони українців. Книга містила 21 зображення, атрибутоване як "фотографії голодуючих на вулицях Харкова в 1933 році, зняті австрійським технічним спеціалістом".

1939 року стало достовірно відомо, що автором цих світлин є Александр Вінербергер, автор книги "Час від часу не легше". Він був одним із тисячі іноземних спеціалістів, яких радянська влада в 1930-х рр. наймала на будівництво великих промислових об’єктів в УСРР.

 Жертва Голодомору. Харків, 1933. Фото: Александра Вінергбергера (Громадське)

Александр фотоапаратом "Лейка" таємно зробив фото того, що бачив на вулицях Харкова, і вивіз їх до Австрії. Сьогодні це чи не єдині фотознімки, на яких зафіксоване повсякдення Голодомору та його жертви.

Фотографії столиці Голодомору – Харкова – в 2009 році були долучені, як докази, до слідства і кримінальної справи за фактом вчинення злочину геноциду на території України в 1932-1933 роках.

Поховання жертв Голодомору. Харківська область, 1933. Фото: Александра Вінергбергера (Громадське

Правнучка фотографа Самара здійснила подорож до Харкова та відфотографувала ті ж місця, що і її прадід знімав в 1933 році. В 2014 році вона презентувала власну книгу-фотоальбом "Маски Голодомору".

В книзі знімки жертв Голодомору скомбіновані з сучасними та розміщенні в порядку відповідному альбому Вінербергера "Час від часу не легше". Переплетіння фото 1933 року та 2013 одної і тої землі, але з різницею в 80 років, наче зв'язок різних поколінь українців.

Час: 7 лютого 2018, середа, 11:00

Місце: Національний музей "Меморіал жертв Голодомору", вул. Лаврська, 3, м. Київ

Контакт: 044 254 45 12, memoholod@ukr.net

Нагадуємо, що УІНП допомогатиме Агнєшці Голланд знімати кіно про Гарета Джонса.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.