АНОНС: Почався прийом заявок на симпозіум "Візуалізація епохи Голодомору"

4–6 червня 2018 року в Києві відбудеться Міжнародний міждисциплінарний науковий симпозіум "Візуалізація епохи Голодомору: джерела, наративи, контексти".

Останні десятиліття позначені "візуальним поворотом" у різних способах написання історії – політичної, економічної, культурної, соціальної.

Дедалі активне звернення дослідників до візуальних матеріалів як тексту не тільки дозволяє виявити нові факти, уточнює й увиразнює відому за документами інформацію, але й суттєво розширює методичні можливості науковців.

Між тим, у презентаціях проблематики Голодомору усе ще переважають традиційні підходи: образотворчі свідоцтва здебільшого мають допоміжний характер, виступаючи простою ілюстрацією письмової історії.

Нерідкими є представлення теми за допомогою образів голоду на Поволжі в Росії початку 1920-х років. Як і (не)навмисні фальшування візуальних документів, що породжує недовіру до зображальних джерел як автентичного образу/зліпка минулого.

У фокусі Міжнародного наукового симпозіуму перебуватимуть ключові методологічні проблеми, пов’язані з осмисленням і використанням усього комплексу зображальних джерел епохи Голодомору – у міждисциплінарному вимірі, на підставі новітніх наукових підходів.

Панельні дискусії в ході триденної роботи охоплюватимуть такі основні теми:

– Архівні, бібліотечні, музейні, приватні колекції зображальних джерел епохи Голодомору.

– Типологія, способи ідентифікації зображальних джерел. Чому важливе звернення до візуальних матеріалів як до текстів?

– Унікальність і типовість як елементи репрезентативності зображальних джерел, методичний інструментарій прочитання і розуміння закодованої в них інформації.

– "Перевернута реальність" як спосіб і практика радянської візуалізації епохи Голодомору: пропагандистські образи і засоби "стирання" пам’яті.

– Візуальні свідоцтва як різновид політично мотивованих прикладів.

– Способи представлення, освітній і виховний потенціал візуальних "текстів" з історії Голодомору у шкільних та вузівських навчальних виданнях.

Заявки для участі в симпозіумі (тема і основні ідеї виступу – 300 слів, резюме) просимо надсилати на електронну адресу visual.sources.holodomor.symposium@gmail.com

Організатори покриватимуть витрати на проїзд, проживання, харчування учасників.

Кінцевий термін подачі заявок – 5 травня 2018 року.

4–6 червня 2018 року, початок – 10.00

Місце: Мала конференц-зала Національної академії наук України, вул. Володимирська, 55).

Організатори: Український інститут національної пам’яті, Інститут історії України НАН України, Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору (HREC in Ukraine), Інститут демографії ім. М.В. Птухи НАН України, Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г.С. Пшеничного, Національний музей історії України, Національний художній музей України, Науково-освітній консорціум вивчення Голодомору при Канадському інституті українських студій Альбертського університету, Український інститут Гарвардського університету.

Із додатковими запитаннями звертатися за телефоном:

+38 097 318 43 39.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.