На Донбасі встановили меморіальну дошку сотнику УНР

19 лютого в Покровську Донецької області встановили меморіальну дошку Нечипору Губі, сотнику Армії Української Народної Республіки.

Про це повідомляє "Gazeta.ua".

 Меморіальна дошка. Фото: Maksym Potapchuk

З ініціативою щодо увічнення пам'яті земляка звернулися представники громадських організацій, а сама акція стала можливою за підтримки місцевої влади та Міністерства інформаційної політики.

"Сьогодні ми згадуємо нашого видатного земляка, який сто років тому захищав українську незалежність", - сказав Покровський міський голова Руслан Требушкін на відкритті. – Минуло століття – і, на жаль, українці знову повинні зі зброєю в руках відстоювати нашу державність".

"Вшанування героїв УНР, донеччан-патріотів має особливу важливість", - впевнений начальник сектора інформаційної реінтеграції Криму та Донбасу Міністерства інформполітики Віктор Литвинов. - "Тому що це ще раз доводить: Донбас – Україна і завжди нею був, що б не говорили наші вороги".

ДОВІДКА:

Нечипір Данилович Губа народився 9 лютого 1892 на станції Гришине, яка перебувала на території сучасного Покровська. У роки Першої світової війни був мобілізований до російської армії, служив підосавулом 2-го Чорноморського полку Кубанського козачого війська.

Після проголошення незалежності УНР вступив до війська молодої держави. У 1919 році очолював школу підстаршин 9-ї Залізничної дивізії армії УНР. Добровольцем у складі 3-го кінного полку брав участь в Першому Зимовому поході. Після поразки УНР, по деякими даними, емігрував.

Нагадуємо, що 27 січня у Бахмачі відкрили меморіальну дошку на честь оборонців УНР.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.