У Латвії розсекретять архіви КГБ з даними про інформаторів

У травні в Латвії опублікують документи КГБ з даними про людей, які співпрацювали з радянською держбезпекою, а можливо і самі були агентами.

Про це повідомляє сайт "Настоящее время".

У Латвії публічно доступними архіви КГБ повинні стати вже з кінця травня цього року. Розсекреченими, за підрахунками істориків, будуть агентурні картки близько 4-ох тисяч латвійців.

Але багато тих, хто співпрацював зі спецслужбами в радянські часи, вирішили не чекати, поки про це стане відомо всім, і самі зізналися, що були завербовані.

Серед них – Яніс Рокпелніс, відомий латвійський поет, публіцист, перекладач.

 Яніс Рокпелніс

В кінці 70-х він працював в газеті "Література і мистецтво", і його кілька разів викликали в КГБ – писати пояснювальні записки через публічні висловлювання проти комуністів. У 80-ті роки поет уже повноцінно співпрацював з КГБ під агентурним псевдонімом "Мікеліс".

"Моїм обов'язком було подавати аналітичний огляд, усний опис настрою творчої інтелігенції", - розповідає він. Зустрічі з куратором у "Мікеліса" відбувалися раз в два місяці в колишній будівлі КГБ в центрі Риги, яку називають "Кутовий будинок". Зараз в ньому знаходиться Музей окупації. Рокпелніс каже, що до сих пір не може згадувати ці темні коридори без тремтіння.

 "Кутовий будинок". Зараз в ньому знаходиться Музей окупації

"Я подумав, що як Штірліц в "17-ти миттєвостях весни" проникну в цю страшну, жахливу пащу тигра, яку я ненавидів і боявся", - згадує він.

Рокпелніс називає себе "антирадянщиком" і каже, що погодився на співпрацю з КГБ з професійного інтересу: хотів вивчити методи роботи чекістів, щоб потім написати викривальну книгу. Але зараз рішення співпрацювати з КГБ він називає найбільшою помилкою в житті.

Історик Карліс Кангеріс, який вивчає архіви КДБ, каже, що в картотеці органів є чимало гучних імен. У тому числі – і його. Але він був не агентом: це про нього збирали дані і доносили в "Кутовий будинок".

"Зазначено, що про мене повідомляли деякі Вієстурс, Оскарс і Карліс. Я не знаю, хто ці люди. Але хотів би дізнатися", - зізнається він.

Те, що його ім'я потрапило в поле зору КГБ, історика не здивувало: в радянські роки він жив і працював у Швеції і приїжджав до Латвії, щоб налагодити контакт з місцевими університетами. Агенти КГБ зі свого боку намагалися налагоджувати контакт з ним і збирали про нього інформацію.

 Одна із карток з латвійського архіву КГБ

"Працює в Стокгольмському університеті, займається науковою роботою зі славістики латиської мови. Має багато зв'язків в республіці, проте активної антирадянської діяльності не проводить", - написано в його картці.

Сьогодні Кангеріс керує комісією істориків, які вивчають архів. Він вивчає документи лише з листопада минулого року. Проте їх, за його словами, вже вистачило на кілька наукових публікацій.

 

Кілька років тому парламент вже намагався розсекретити архіви органів держбезпеки, але – безуспішно. Тоді більшість депутатів Сейму була проти. Сьогодні ситуація змінилася.

"Треба нарешті їх відкрити і заспокоїтися. Закінчимо на цьому всі дискусії і продовжимо працювати", - каже Яніс Упеніекс, депутат Сейму від партії "Єдність".

Однак противників люстрації теж вистачає. Колишній співробітник Бюро по захисту Конституції Арнольдс Бабріс, у якого був доступ до архіву, впевнений: публікувати ці документи не можна.

"По-перше, картотека неповна. По-друге, немає особових справ агентів, тому не можна точно сказати, що саме робила особа, яка знаходиться в цій картотеці", - наполягає він.

За його словами, внести ім'я в картотеку могли, наприклад, якщо людина виїжджала за кордон. Інші погоджувалися на співпрацю тільки щоб не втратити роботу, або піднятися по кар'єрній драбині.

"Там є картки людей, які взагалі навіть не співпрацювали з органами. Тому під пресинг можуть потрапити невинні люди, або люди, які навіть будучи агентами, нічого поганого не зробили проти Латвії", - побоюється Бабріс.

Читайте також:

"Голова радміну Латвії та прем'єр-міністр Литви були агентами КДБ"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.