АНОНС: У Львові прочитають лекцію про символічне привласнення Карпат

У четвер, 1 лютого, Ягода Вежейська та Богдан Шумилович у Львові прочитають лекцію "Створення і перетворення ландшафту: про символічне привласнення Карпат".

Після польсько-української війни (1918-1919 рр.) частина Карпат увійшла до Другої Польської Республіки, а з 1939-го ці території (включно з анексованими територіями Чехословаччини у 1945 р.) були включені в склад УРСР. 

На відміну від Татр, які грали роль національного ландшафту для підросійської Польщі, Східні Карпати були більш сприйнятливі до впливу українського національного руху. Польська влада 1920-х та 1930-х років та організований туризм, зробили багато зусиль для трансформації Карпат в "рідний ландшафт".

Екзотизація Карпат, державні свята та події, розвиток масового туризму, що фінансувався Другою Польською Республікою, призвели до побудови почуття спільності між поляками з низин і гір, а отже - символічно включили Карпати в польську колективну уяву. 

Подібні процеси відбувалися з уявленням про Карпати в Радянській Україні – сюди їздили етнографічні експедиції, художники малювали чисельні картини на "гуцульську" тематику, а влада продовжила практики організованого туризму.

Карпати та люди, які тут жили, також піддавалися екзотизації, а за допомогою розмаїтих практик вони стали частиною загальноукраїнської колективної уяви. Часто цей ландшафт уявляли як "місце сили", де по-справжньому була збережена українська народна культура. 

Тож ця лекція покаже, як в ХХ ст. поляки та українці намагалися привласнити Карпати та створити з їхнього природнього краєвиду символічний національний ландшафт. 

Др. Яґода Вежейска – історик і літературна критик. Закінчила аспірантуру з маркетингу культури на Кафедрі журналістики і політичних наук Варшавського університету. Дисертацію захистила в Інституті літератури XX i XXI століття Кафедри полоністики Варшавського університету в 2011 р.

Є авторкою книжки "Риторична автобіографічна інтерпретація. За докторську дисертацію, що стала основою для цього видання, отримала нагороду Архіву еміграції за найкращу докторську дисертацію на тему еміграції. 

Богдан Шумилович – історик, керівник Міського медіа-архіву Центру міської історії у Львові, читає лекції, бере участь у розробці тематичних виставок Центру, досліджує популярну культуру пізнього соціалізму. Основним фокусом його роботи є медіа-історія та історія телебачення у Центрально-Східній Європі та СРСР.

Четвер, 1 лютого, 18.30

Місце: Центр міської історії (Львів, вул. Академіка Богомольця, 6).

Вхід вільний

Лекція відбуватиметься польською та українською із синхронним перекладом.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.