АНОНС: У Львові прочитають лекцію про символічне привласнення Карпат

У четвер, 1 лютого, Ягода Вежейська та Богдан Шумилович у Львові прочитають лекцію "Створення і перетворення ландшафту: про символічне привласнення Карпат".

Після польсько-української війни (1918-1919 рр.) частина Карпат увійшла до Другої Польської Республіки, а з 1939-го ці території (включно з анексованими територіями Чехословаччини у 1945 р.) були включені в склад УРСР. 

На відміну від Татр, які грали роль національного ландшафту для підросійської Польщі, Східні Карпати були більш сприйнятливі до впливу українського національного руху. Польська влада 1920-х та 1930-х років та організований туризм, зробили багато зусиль для трансформації Карпат в "рідний ландшафт".

Екзотизація Карпат, державні свята та події, розвиток масового туризму, що фінансувався Другою Польською Республікою, призвели до побудови почуття спільності між поляками з низин і гір, а отже - символічно включили Карпати в польську колективну уяву. 

Подібні процеси відбувалися з уявленням про Карпати в Радянській Україні – сюди їздили етнографічні експедиції, художники малювали чисельні картини на "гуцульську" тематику, а влада продовжила практики організованого туризму.

Карпати та люди, які тут жили, також піддавалися екзотизації, а за допомогою розмаїтих практик вони стали частиною загальноукраїнської колективної уяви. Часто цей ландшафт уявляли як "місце сили", де по-справжньому була збережена українська народна культура. 

Тож ця лекція покаже, як в ХХ ст. поляки та українці намагалися привласнити Карпати та створити з їхнього природнього краєвиду символічний національний ландшафт. 

Др. Яґода Вежейска – історик і літературна критик. Закінчила аспірантуру з маркетингу культури на Кафедрі журналістики і політичних наук Варшавського університету. Дисертацію захистила в Інституті літератури XX i XXI століття Кафедри полоністики Варшавського університету в 2011 р.

Є авторкою книжки "Риторична автобіографічна інтерпретація. За докторську дисертацію, що стала основою для цього видання, отримала нагороду Архіву еміграції за найкращу докторську дисертацію на тему еміграції. 

Богдан Шумилович – історик, керівник Міського медіа-архіву Центру міської історії у Львові, читає лекції, бере участь у розробці тематичних виставок Центру, досліджує популярну культуру пізнього соціалізму. Основним фокусом його роботи є медіа-історія та історія телебачення у Центрально-Східній Європі та СРСР.

Четвер, 1 лютого, 18.30

Місце: Центр міської історії (Львів, вул. Академіка Богомольця, 6).

Вхід вільний

Лекція відбуватиметься польською та українською із синхронним перекладом.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.