Українська розвідка оприлюднила документи про спецслужби УНР

Раніше засекречені матеріали про розвідку УНР відтепер доступні для перегляду та завантаження онлайн на сайті СЗРУ.

"Спецслужби УНР 20-30 років минулого сторіччя в архівних документах розвідки" - книгу із такою назвою підготували співробітники СЗРУ у січні 2018. 

Про це повідомляє Служби зовнішньої розвідки України на офіційному сайті.

Документи із радянськими грифами "Секретно" і "Совершенно секретно" тривалий час були недоступні громадськості і тепер публікуються вперше.

До збірки увійшли документи, що стосуються періоду становлення Української держави, діяльності вітчизняних спецслужб в еміграції та збройної боротьби за її суверенітет.

У матеріалах розповідається про організаційний устрій, функції, головні напрямки роботи та кадровий склад спеціальних служб України (загальнодержавної розвідки й контррозвідки, військової розвідки і контррозвідки), інших органів безпеки, а також спеціальних підрозділів повстансько-підпільних рухів.

 Василь Недайкаша - один із керівників розвідки УНР. Фото: Служба зовнішньої розвідки України

Брак власник кадрів молодої розвідки сприяв залученню до неї офіцерів царської Росії та цісарської Австро-Угорщини. Більшість із них позитивно сприйняли ідею державності та незалежності України, чесно і віддано служили їй. Зокрема, В. Змієнко, В. Недайкаша, І. Литвиненко-Морозенко, Я. Гальчевський та багатьох інших, про яких читач знайде відомості у книзі.

Публікація цих документів відкриває нові сторінки національно-визвольної боротьби УНР. Окремо висвітлюється діяльність іноземного (ИНО) та контррозвідувального відділів Державного політичного управління (ГПУ) УРСР, які боролись проти українських розвідників.

Оприлюднені матеріали показують, як радянська розвідка здійснювала окремі заходи щодо лідерів українських державних організацій, створених ними військових формувань, відомих історичних персоналій, подій, фактів.

До збірника увійшло 90 документів, датованих 1920-30-ми роками. Книжку  доповнено біографічними відомостями, фото окремих організаторів та керівників розвідувальних органів України.

Оприлюднені матеріали можна переглянути на сайті СЗРУ.

Нагадаємо, що Служба зовнішньої розвідки готує історичні документи до передачі Інституту національної пам’яті.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.