АНОНС: Грушевський на мамонті. Лекція про карикатури часів Української революції 1917–1921

Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського запрошує усіх охочих на лекцію «Остороги “Ґедзя”». Карикатура, як джерело до вивчення доби Української революції 1917–1921 років.

За чим пізнаються історичні події? Науковці Історико-меморіального музею Михайла Грушевського вперше спробували підійти до осмислення ключових подій і знакових постатей Української революції через такі унікальні джерела як шаржі й карикатури.

 

Напередодні Нового 2018 року в рамках проекту "Історичні вправи в Домі Грушевських" в Музеї був започаткований цикл лекцій "Нові джерела до історії Української революції 1917–1921 рр.: текст, контекст і підтекст". Автор – завідувач Історико-меморіального музею Михайла Грушевського Світлана Панькова.

Перша лекція "Як українська громада Києва зустрічала Новий 1918 рік" викликала зацікавлення гостей музею, ЗМІ й соцмереж.

Музей знову запрошує усіх охочих до розмови про знакові події Української революції – чергову лекцію під назвою "Остороги "Ґедзя"".

На цій лекції Ви дізнаєтесь:

Хто і як виконував роль публічної опозиції 100 років тому?

Чому лідера новітнього українського парламенту Михайла Грушевського тогочасні художники всадили на мамонта і чому він пустився в гопака перед Керенським?

Як зазвучало знамените полотно Іллі Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану" в контексті подій 1917 року і якою була відповідь українців Тимчасовому уряду?

Яку роль відіграв шовіністичний "Киевлянин" у поширенні ідей самостійної України?

Як виглядала "буржуазна" Центральна Рада і більшовицька "свобода"?

ЧАС: Субота, 20 січня, 15.00

Місце: Історико-меморіальний музею Михайла Грушевського (м. Київ, вулиця Паньківська, 9)

Контакт: 288-28-82; 288-28-07

Вхід за ціною квитка до музею: 25 грн. – повний, 10 грн. – пільговий.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.