У Києві відкрилась фотовиставка столичних будинків, що зникають

15 січня у креативному просторі UA: HUB (вул. Мельникова, 42) відкрилася фотовиставка "Київ. Калейдоскоп. Двойра" фотографа і дизайнера Віри Шелест. Видання "БЖ" розповідає про автора та її проект.

На створення проекту Віру Шелест надихнула архітектура старих київських будинків, багато з яких потребують реставрації.

"У кінці листопада 2016 року я вирішила поекспериментувати й почала фотографувати фасади київських будівель, які мені сподобалися і які несуть в собі історію тієї частини міста, де вони побудовані, і в фотошопі створювати калейдоскопічні зображення-принти", – розповідає пані Віра.

Так народилася ідея створити хустки з такими принтами, яка переросла в бренд Dvoira. А пізніше вона організувала першу фотовиставку, приурочену до Дня міста.

15 січня 2018 у будівлі Київського телецентру відкрилася ще одна фотовиставка. У ній представлено 14 робіт фотографа. Ось деякі з них.

Будинок на перехресті Хорива і Межигірської

 

Кияни називали його "будинком Артемихи" на честь багатої киянки, якій будівля належала ще в 1770-х роках. Ходили чутки, що Артемиха була дуже скупою, але зрештою збідніла, а на допомогу їй ніхто не прийшов через кепський характер.

У 1897 році на цьому місці купець Горєлов побудував багатоповерховий житловий будинок з торговими та адміністративними приміщеннями на першому поверсі. У 1902 році преса оголосила про знесення унікальної кам'яної будівлі, яка була чи не найбільш старим житловим будинком на Подолі.

Адреса: ріг вулиць Межигірської та Хорива, 23/9

Будинок з атлантами

 

Будівля 1905 року побудови одна з найбільш декорованих. Деякі порівнюють її з багатоярусним кремовим тортом. Проект будинку розробив майстер київського модерну, відомий архітектор німецького походження Мартін Клуг.

Раніше ця будівля була в розпорядженні купчихи Рахілі Майкапар. В її садибі зупинявся Максим Горький, а також орендували актори театру Соловцова (нині театр імені Івана Франка). А в 1950 році тут оселився художник і скульптор Олександр Ковальов.

Від тодішніх інтер'єрів зараз нічого не збереглося, але приміщення шостого будинку на Лютеранській вулиці є одними з найдорожчих у Києві.

Адреса: вул. Лютеранська, 6

Будинок з котами

 

Будівля була побудована в 1909 році за проектом архітектора Володимира Безсмертного в стилі модерн з елементами готики та неоготики. Відмітна риса будинку – кішки на фасаді, звідки й назва. Однак крім хвостатих, тут можна знайти сов і чорта.

Адреса: вул. Гоголівська, 23

Читайте також:

Депутати Київради замість торгового центру на Поштовій площі хочуть музей

Аварійний "Будинок зі зміями" в Києві збираються відновити

Лук’янівська, 62: від народного училища до сервісного центру МВС

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.